Сторінка
2

Традиції освіти в Україні

Організація української вищої освіти

Думка про заснування своїх власних шкіл, які б паралізували шкідливі впливи латинських та протестантських шкіл на нашу молодь, здійснюється в останній чверті XVI ст. як поодинокими особами, так і цілими організаціями православними, відомим під назвою братства. З поодиноких осіб у справі утворення шкіл уславився князь Костянтин Острозький, що заснував кілька шкіл на Волині, а з його шкіл найбільш відома Острозька академія. Багатий та впливовий наш магнат, князь Острозький, в 1580 р. в своєму місті Острозі заснував школу по типу високих шкіл, що проіснувала до смерті свого фундатора (1608), скупчила коло себе визначні наукові сили, дала освіту значній кількості православної молоді і підготувала чимало визначних наших діячів. Виклади відбувалися, як і книги писалися, в церковнослов’янській мові, до якої додавалося багато суто українських слів, а також нерідко польські, грецькі, латинські. З мов тут особливо викладалися церковнослов’янська та грецька, бо на тих мовах були Св. Письмо та православна богословська література. Старослов’янська мова утверджувалася як засіб боротьби проти національно-релігійного гноблення, запорука чистоти православної віри й самозбереження національної культури. На польську та латинську мову звертали менше уваги. Викладалися тут і філософія, і богослов’я, потрібні для виховання молоді в православному напрямі. Крім того, викладалися тут і математика з астрономією.

В Острозькому центрі поєднувалися викладання, наукова, перекладацька й видавнича діяльність. Розроблялися вітчизняні версії ренесансного гуманізму.

Острозька академія залишила по собі значний слід в історії української науки та українського культурного життя, осередком якого вона була в кінці XVI й на поч. XVII ст. Найголовнішим пам’ятником наукової праці Острозької академії (чи інакше – «грецької школи», чи ще інакше – «училища грекославенського») було видання повної слов’янської Біблії в 1581 р., текст якої, з невеликими змінами в XVIIІ ст., і досі вживається у православних слов’янських церквах. Саме ж видання цієї Біблії, зроблене надзвичайно художньо, ще й зараз є предметом дослідження з боку богословського, історично-філологічного, художнього та ін. Найбільше над її виданням попрацював Герасим Смотрицький, визначний богослов і філолог свого часу; він же був і ректором Академії.

Острозька школа зникла тому, що спадкоємці К. Острозького були вже католиками й не могли підтримати тієї школи, що ставила своїм завданням боротися з латинством і унією.

Крім Академії, князь Острозький заснував ще школи: в Турові – 1572 р., Володимирі Волинському – 1577 р., Слуцьку – 1580 р., Дермані. Ці школи теж мали своїм завданням зміцнювати православ’я і перешкоджати денаціоналізації нашого народу.

Виникнення братств. Братські школи

Братства виникають наприкінці XVI ст., коли православна церква втрачає свою монополію, а за сфери впливу активно борються католицьке, уніатське, протестанське віровчення. Братства ставлять своїм завданням оберігати православну віру та свою народність від неправославних визнань та винародовлення Русі. Для того вони заводять школи для виховання дітей в дусі своєї православної віри та руської народності. В цьому відношенні перед ведуть наші міста, які користувалися самоврядуванням (Магдебурським правом) і в XVI ст. досягли високого економічного, а почасти й культурного розвитку. У 1574 р. під впливом прогресивної громадськості король Стефан Баторій видав декрет, за яким віленським городянам дозволялося утримувати братські школи. З 1575 р. це право розповсюджувалося на всі православні братства Великого князівства Литовського й Галичини. Наука в школі повинна бути приступна для всіх дітей «всякого стану: убогим за прости Бога, а багатим за ровним датком».

Братські школи, як і взагалі братський рух на наших землях, з’являються в наших містах, їх творцями є міщани. Але ж їм в цьому відношенні енергійно допомагає православна шляхта, що підтримує їх і правно, і матеріально. З міст освітній рух іде й на села, незважаючи на те, що селянство наше в правному та соціальному відношенні було обмежено, знаходилося в стані «підданства», кріпацтва щодо шляхти. Серед селян виникали братства з їх шпиталями та школами, де духовенство, власне дяки, вчили дітей. Чужинці, що відвідували в XVII ст. українські землі, звертають увагу на таке явище. Так, Павло Алеппський, що відвідав Україну в 1654 р., свідчить, що в наших селах всі діти вчаться в школах, навіть сироти, яких утримують у шпиталях, а письменних людей багато не тільки серед чоловіків, а й серед сільського жіноцтва. І це мало місце саме тоді, коли на Московщині, за свідоцтвом Котошихіна, навіть серед вищої верстви – боярства – траплялися люди цілком неписьменні, хоч вони й засідали в Боярській думі, в найвищій установі, що вирішувала державні справи.

Першу школу заснувало Успенське братство у Львові (1586 р.). Завданням цієї школи було релігійне та моральне підвищення нашого суспільства через належне виховання молоді. У Львівській школі вчили читати, писати, а потім граматику, риторику, діалектику й музику, Св. Євангеліє та книги Апостольські і, крім того, в часи пообідні, - пасхалію, арифметику, церковний спів. Звертали особливу увагу на слов’янську та грецьку мову, по-грецькому говорили і писали. Згодом заведено було, в інтересах практичних, ще мови латинську й польську.

Водночас з відкриттям братської школи був заснований «Порядок шкільний» – один з найстаріших шкільних статутів Європи. Статут уклав Арсеній Еласонський (1549-1626), перший ректор школи (1586-1588), грецький і український культурно-освітній діяч. У Статуті він висловив ідею станової рівності, тут наголошувалось, що «багаті над убогими в школі нічим не можуть бути вищими, крім тільки наукою». «Порядок шкільний» був взірцем для всіх інших братств.

Педагогічна, літературно-філософська й видавнича діяльність Успенського братства сприяла піднесенню національної культури. Написані викладачами Львівської школи підручники поширювалися в Україні, а також в Росії, Білорусі, Молдавії. Під керівництвом А. Еласонського в 1591 р. видано «Адельфотес» – перший підручник грецької мови з словеноруським (словеноукраїнським) перекладом. Серед дисциплін, в яких втілювалися європейські ренесансно-гуманістичні тенденції, особлива роль належала філології.

Наприкінці XVI – початку XVII ст. виникають близько 30 братських шкіл у різних містах України – Перемишлі, Галичі, Городку, Стрию, Холмі, Луцьку, Вінниці, Києві, Кам’янці-Подільському та ін.

В умовах наступу католицизму на релігійні та національні права українського народу братства вбачали свою патріотичну ціль у відродженні слов’янської мови. Братські школи за програмою навчання були закладами середнього типу. У них найголовніша увага приділялась вивченню слов’янської і української книжної мов. Всі братські школи у своєму розвитку пройшли два етапи. Вони виникали як греко-слов’янські, а згодом почали зближатися з латино-польськими.