Сторінка
2

Європейська освітня інтеграція. Адаптація вищої освіти

Фундаменталізація та індивідуалізація підготовки фахівців з вищою освітою

Реформована освіта спроможна звільнити суспільство від консерватизму і тим самим допомогти йому подолати розрив між старим і новим. На сучасному етапі розвитку суспільства важливого значення набуває відповідність змісту освіти вимогам часу, тим змінам, що відбуваються в економічному та культурному житті.

Найважливішим напрямом реформування системи освіти справедливо вважають її фундаменталізацію. Спрямованість на фундаменталізацію освіти необхідна для того, щоб майбутній фахівець у процесі навчання зміг здобути необхідні фундаментальні базові знання, сформовані в єдину світоглядну наукову систему на основі сучасних уявлень про науку та її методи. Даний підхід дасть можливість одержувати необхідні знання не тільки з обраної спеціальності, а й з усього комплексу пов’язаних з нею наук, включаючи природничо-наукові та гуманітарні знання, що формують не тільки професійні навички, але й особистісні потреби, відповідальність фахівця перед наукою й людством.

Фундаменталізація – це процес якісної зміни вищої освіти на основі принципу її фундаментальності. У термінах експертів «Римського клубу» це означає необхідність переходу від «підтримувальної» до «випереджальної» інноваційної освіти.

Основною метою реформування системи вищої освіти України є її орієнтація на науково-освітню інноваційну діяльність, в якій університет є сучасним навчально-науковим інноваційним комплексом, що інтенсивно генерує та передає суспільству не лише нові знання, а й нові технології. В умовах інтеграції системи вищої освіти України у європейське та світове освітнє співтовариство саме функції трансферу знань та технологій разом із фундаменталізацією навчання створюють умови для експорту як знань, так і технологій.

Ефективний розвиток вищої освіти вимагає фундаменталізації навчального процесу на основі інноваційних підходів. Випереджальна освіта має спиратися на те, що свідомо випереджає виробництво, – на фундаментальну науку. Таким чином, освіта, продовжуючи «підтягуватися» до рівня сучасного виробництва, повинна одночасно залучати до навчального процесу найсучасніші досягнення фундаментальних наук, досить глибоко знайомити з ними студентів і навчати студента «уловлювати» паростки нового в сфері своєї майбутньої професійної діяльності.

Фундаменталізація як основа розвитку інноваційної вищої освіти передбачає: збереження ядра змісту, яке за своєю природою повинне бути консервативним; навчання базових компетентностей; посилення загальноосвітніх компонентів у професійних освітніх програмах; перехід до підготовки фахівців широкого профілю; пізню профілізацію навчання; посилення наукового потенціалу навчальних закладів, створення науково-технологічних парків.

У даному контексті особливого значення набуває ідея безперервної освіти. Безперервність освіти означає доведення культурно-освітнього рівня особистості до рівня суспільних потреб, що завжди оновлюються. Це також постійне оновлення загальноосвітньої та фахової підготовки, перетворення здобуття освіти на процес, що триває упродовж усього життя.

Загальнотеоретичні та фахові знання тих, хто навчається, засвоюють по-різному, що призводить до необхідності вирішення на практиці проблеми індивідуалізації.

Модернізація вищої школи відповідно до законів України про освіту та документів Болонської декларації передбачає посилену увагу до підвищення якості навчального процесу, наслідком якого є розвиток професійної компетентності майбутнього фахівця. Одним із напрямів досягнення цього поряд із самостійною роботою є індивідуальна робота зі студентами. Це має важливе значення і в контексті професійної адаптації студентів до навчання у вузі. Як показує практика, розвиток індивідуальної роботи зі студентами позитивно впливає на формування їх професійної мотивації та успішне входження у студентське середовище.

У широкому змісті індивідуалізацію розуміють як комплекс заходів, спрямованих на визначення об'єктивних чинників виховання. При вузькому розумінні поняття "індивідуалізація" являє собою сукупність форм і методів виховання, спрямованих на формування гармонійно розвиненої особистості в умовах вузу.

Відповідно до нині діючого Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах широко практикується використання індивідуальних занять як виду навчальних занять з окремими студентами з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття індивідуальних творчих здібностей. Індивідуальні навчальні заняття, як правило, організовуються за окремим графіком з урахуванням індивідуального навчального плану студента і можуть охоплювати частину або повний обсяг занять з однієї або декількох навчальних дисциплін. А в окремих випадках – повний обсяг навчальних занять для певного освітньо-кваліфікаційного рівня. При цьому індивідуальний підхід до студентів посилюється шляхом упровадження індивідуальних завдань з окремих дисциплін (реферати, розрахункові, графічні, курсові, дипломні проекти або роботи тощо), які видаються студентам у терміни, передбачені вузом, та виконуються ними самостійно при консультуванні з викладачем.

Для того щоб індивідуалізований підхід та індивідуалізація у вузівському навчанні виявили свій розвиваючий ефект необхідне залучення до активної діяльності і спілкування суб'єкта, що розвивається, оскільки студент у процесі навчання є не тільки об'єктом, але й суб'єктом власного навчального процесу. Таким чином, універсальною умовою ефективної реалізації індивідуалізації є активність суб'єкта, який навчається.

Індивідуалізація навчання - одна із найскладніших проблем вищої освіти, вирішення якої в значній мірі залежить від двох чинників: індивідуально-психологічних особливостей студентів та впровадження відповідної методичної системи навчання.

Індивідуалізація навчання передбачає урахування відповідної низки факторів, що впливають на результат.

До таких факторів можна віднести:

- індивідуально-психологічні особливості тих, хто навчається;

- вік тих, хто навчається;

- особливості дисципліни, що викладається;

- мета навчання.

Основою індивідуальності людини вважається темперамент. Темперамент – це природжена індивідуально-психологічна особливість людини, що визначає динамічні прояви її психіки – фізичні, емоційні, інтелектуальні. Той або інший тип темпераменту базується на так званому типі вищої нервової системи, що являє собою природжену якість. Як відомо, психологи виділяють чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик та меланхолік.

Темперамент тих, хто навчається, можна виявити шляхом спеціальних експериментальних тестів. Слід зауважити, що у даному випадку не йдеться про якісну характеристику того або іншого темпераменту, бо в кожному з них представлено як позитивні, так і негативні риси, що впливають на процес навчання. Не пов’язаний також темперамент із інтелектуальними можливостями людини: люди однакового темпераменту можуть мати різний рівень інтелекту, а люди однакового інтелекту можуть мати різні типи темпераменту.