Сторінка
6

Гра як засіб соціальної адаптації дитини до умов дитячого садка

Логіко-пошукова пізнавальна діяльність нерозривно пов'язана з констатуючою пізнавальною діяльністю. Але цей вид діяльності потребує більш високої інтелектуального навантаження, вміння логічно мислити та користуватися знаннями, що накопичилися, сприяє розумовому розвитку учнів.

Правильно організована навчальна діяльність пізнавально-пошукового типу при використанні ігор на заняттях, продумане керівництво нею з боку педагога викликає в учнів інтерес до навчального процесу, розвиває активність і самостійність. Самостійно і свідомо сприймаючи явища дійсності, учні вчаться робити власні висновки. Це формує в них міцні, глибокі знання, елементи наукового світогляду.

У результаті застосування ігор виконується один з основних законів навчальної діяльності: досягнення мети навчання неможливе без власної активності суб'єкта навчання. Засвоєння змісту навчального матеріалу можливе лише за діяльності учнів, тобто шляхом їхньої власної активності, коли вони – суб'єкти навчання.

Ігрові завдання складають основний методичний апарат навчання предмета на стані активізації навчального матеріалу, який раніше подавався іншими способами. Виняткове значення ігрового методу організації навчальної діяльності пояснюється ще і тим, що гра реалізує в розгорнутому вигляді психологічний механізм самої пізнавальної діяльності. У вирішенні питання про можливість на основі ігрових завдань побудувати цілісну систему навчання необхідно також виходити із здатності ігрової діяльності розвивати мотивацію специфічної навчальної діяльності.

У грі ефективне включення функції орієнтування забезпечується на основі адекватної мотивації ігрової діяльності, що обумовлена її природою, чим і пояснюється більш висока продуктивність ігрового способу навчання.

Отже, ігрова навчально-виховна, розвивальна діяльність необхідна, вона відкриває широкі можливості для навчання учнів.

Ігрова діяльність як провідний засіб соціальної адаптації дітей-дошкільників

Вчені, які досліджували процес адаптації дітей до дитячого садка (Н.Д. Ватутіна, Т.Г. Жаровцева, Т.І. Науменко, І.П. Печенко, Н.М. Захарова та ін.) з’ясували, що дотримання певних педагогічних умов в адаптаційний період забезпечує успішне прилаштування новачків до життя в ньому.

А саме:

розширення кола соціальних контактів, спілкування; урахування органічних потреб та поступове привчання до режиму дошкільного закладу, активної участі в них;

забезпечення єдності родинного та суспільного виховання, вимог, які пред’являються дитині;

організація різноманітної і змістовної діяльності у відповідності до інтересів та потреб дитини;

своєчасне засвоєння дитиною соціального досвіду нового середовища;

збереження та розвиток повноцінного фізичного, психічного та соціального Я дошкільника;

забезпечення емоційного комфорту, задоволення від перебування в дошкільному закладі;

підготовка вихователів до педагогічного керування процесом адаптації дітей.

Експериментальні дослідження (Н.Д. Ватутіна, Н.М. Захарова, О.Л. Кононко, С.П. Нечай) свідчать про те, що пристосування до дошкільного навчального закладу відбувається значно легше за умови включення дитини в різні види діяльності: спілкування, музично-театралізовану, предметно-практичну, ігрову. З огляду на це, слід сповна використовувати адаптаційно-розвивальні можливості ігрової діяльності. Головною силою, яка рухає розвиток стосунків між дітьми – дошкільниками, є спільна гра.

Установлено, що ігрова діяльність є провідним засобом соціальної адаптації дітей-дошкільників, що впливає на такі дезадаптуючі психічні стани, як тривожність, емоційна напруженість, депресія, психічна й соматична втомлюваність. Впливаючи на мотиваційно-потребну сферу, ігрова діяльність задовольняє потреби в самовираженні, у виході з напруженої соціальної ситуації, у підтриманні соціальних зв'язків.

Обґрунтування вибору як засобу соціальної адаптації забезпечується розумінням гри, по-перше: як провідного виду діяльності дітей дошкільного віку (О.М. Леонтьєв); по-друге: як ефективного розвивального середовища (С.Л. Рубінштейн); по-третє: як способу включення дитини в соціальні відносини (Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, О.П. Усова).

Дошкільник у грі, яка для нього є провідним видом діяльності, оволодіває людською діяльністю, його ігрові дії завжди реальні та соціальні, бо спрямовані на реалізацію узагальненої соціальної функції дорослих, набуття досвіду, який трансформується із зовнішнього у внутрішній план психічної діяльності, визначає його розвиток як суб’єкта предметної діяльності. Під впливом соціально-психологічних феноменів: ефекту зараження, механізму звикання, вербальної орієнтації, позитивного підкріплення, відбувається переведення об’єктивних взаємин, які виникають у процесі ігрової діяльності дітей у норми соціальної моралі та поведінки (О.М. Леонтьєв).

На думку Л.С. Виготського, сама гра є джерелом розвитку дошкільника, створює «зону найближчого розвитку» – можливість переходу дитини від того, що вона вже вміє робити самостійно, до того, що вона уміє робити у співпраці. Ця можливість характеризує динаміку розвитку й успішності дитини.

Отже, гра допомагає: розвивати здібність дитини до емпатії, співпереживання; вчити дітей у разі потреби виражати своє ставлення до інших людей у різні способи; формувати позитивне ставлення до однолітків.

Рольова гра, яка входить у поведінковий репертуар дітей, стає головною моделлю партнерської взаємодії. Кожна дитина, яка взяла на себе певну роль, стає частиною процесу, одним із структуроформовних елементів ситуації – її учасником. ЇЇ дії як члена дитячої групи підпорядковуються загальним для усіх людей законам групового життя. Це певним чином обмежує свободу дій дитини і пов’язане з присутністю у грі інших її учасників. Отже, група однолітків для дитини дошкільного віку є першою інстанцією, яка дозволяє їй формувати власні погляди поза сферою контролю дорослих та інших – однолітків. Це форма ігрової взаємодії, де дитина набуває форм солідарності та зразків партнерської взаємодії.

У період дошкільного дитинства між дітьми формуються складні стосунки, які відображають реальні залежності у дорослому суспільстві.

Безпосередньо проблемою розробки та впровадження педагогічних технологій, оптимізацією процесу адаптації дітей до дитячого садка з використанням адаптаційно-розвивальних можливостей ігрової діяльності, займається науковець Захарова Наталія Миколаївна.

Дослідницею було вперше обґрунтовано ігрову діяльність як провідний засіб соціальної адаптації дітей-дошкільників; конкретизовано та теоретично збагачено сутність соціальної адаптації дітей старшого дошкільного віку до дошкільного навчального закладу; розширено можливості адаптаційно-розвивальної роботи дошкільного закладу із забезпечення гармонійної адаптації; вироблено способи підвищення компетентного впливу педагогів на процес входження дітей в нові соціальні умов.

Науковець засвідчує, що гра є засобом самореалізації дитини: тут вона може апробувати себе в різних ролях і ситуаціях, що значно полегшує процес прийняття соціальних норм у реальному житті. Щоб перебіг процесу пристосування до нових соціальних умов був успішний, важливо дібрати такі ігри й ігрові техніки, які давали б змогу оперативно, у стислі терміни, сприяти розвиткові ігрових умінь, а відтак позитивно впливати на збільшення ігрових контактів, розширення кола соціальних зв’язків новеньких, а отже, й на їхню адаптацію. Автор пропонує упроваджувати ігрові технології блоками: ознайомлювальним, реконструктивно-формувальним, закріплювальним на заняттях тривалістю 15-20 хв., які проводяться раз-двічі на тиждень у формі міні-тренінгу. Завдання ознайомлювального блоку: знайомство у системі: дорослий - дитина, дитина – педагог → налагоджування позитивних контактів → корекція емоційного стану → розвиток навичок спільної діяльності → вправляння у ввічливому звертанні та активному налагодженні контакту.