Сторінка
5

Реалізація принципів педагогіки толерантності. як необхідна умова формування гуманістичних цінностей підростаючого покоління

О.В. Сухомлинська в статті «Про стан теорії і практики виховання в освітньому просторі України» відмічає, що головна мета, місія виховання повинна полягати в: передачі культурних цінностей; підготовці молоді до інтеграції в суспільство; нівелюванні, зменшенні соціальної нерівності. Створення умов для культивування, проектування викладача, який піклується про формування толерантної особистості учнів, повинно стати завданням викладачів. Особливої значущості у цьому контексті, на її думку, набувають: міжособистісна комунікація, діалог, створення толерантного комунікативного середовища.

Для викладача, надто важливо дотримуватися принципів та засобів педагогіки толерантності в освітньому процесі, а, значить, ні на хвилину не забувати, що майбутні професіонали – цілком рівноправна сторона в навчально-виховному процесі.

Професіоналізм педагогічного спілкування виявляється в готовності й умінні використовувати наявні знання на практиці, вирішувати безліч педагогічних завдань; у виробленні норм поведінки; у готовності до співпраці з учнями, батьками та колегами; в емоційній контактності, що виявляється в чуйності, здатності до співпереживання; у високому рівні емоційної стабільності, педагогічної толерантності в різних конфліктних ситуаціях.

Толерантний викладач – це педагог, на нашу думку, який ефективно працює у напрямку розвитку толерантності. Він відіграє чи не найголовнішу роль у формуванні толерантності в освітньому закладі, оскільки лише толерантна особистість може виховувати, формувати та розвивати толерантні цінності в інших.

Для формування толерантної особистості сучасної молодої людини необхідно дотримуватися таких правил як особистісної поваги один до одного та до інших, сприйняття особистості з усіма його особливостями та індивідуальностями, ввічливе ставлення до людини як найвищої цінності, виявляти співчуття один до одного. Сучасна молодь повинна зрозуміти, що всі люди різні, неповторні та особливі.

Для того щоб реалізувати педагогіку толерантності, педагоги, в першу чергу, повинні створити зразки взаємовідношень між собою, а саме: працювати в атмосфері взаєморозуміння, взаємоповаги, співучасті й співпереживання. Толерантний педагог усвідомлює, що його сприймають як зразок для наслідування. Він використовує навички для розвитку діалогу і мирного розв'язання конфліктів, навчає мислити критично, вміє цінити позиції інших, при цьому чітко формулює власну точку зору, не підтримує агресивну поведінку, сприяє залученню учнів і батьків до прийняття рішень спільної діяльності.

Діяльність педагога з позицій толерантності має включати три аспекти:

– особистість педагога, якому притаманні толерантні якості;

– прояв толерантності у професійній діяльності;

– реалізація принципів толерантності в педагогічному спілкуванні.

Необхідну ефективність навчання в дусі толерантності забезпечують етичні принципи, які одночасно виступають і системою вихідних дидактичних вимог. Це принципи гуманізації та демократизації виховного процесу, самоактивності й саморегуляції, інтеркультурності, комплексності й міждисциплінарної інтегрованості, «соціального комфорту» або створення моральної атмосфери та принцип «соціального уроку», який полягає в пошуку вирішень проблеми дитячої агресії.

Структуру толерантності як професійно важливої якості особистості педагога можна представити у вигляді взаємодії її трьох провідних компонентів.

Перший, концептуально-ціннісний компонент толерантності педагога, виявляється через систему принципів організації педагогічного процесу, серед яких домінуючими є такі: пріоритет гуманістичних цінностей; ідея духовної свободи людини; визнання самобутності й унікальності кожної людини; віра в невичерпні можливості і здібності особистості; повага до людської гідності; відкритість до сприйняття людських цінностей; орієнтація на діалектичний зв'язок розвитку й саморозвитку особистості; терпимість до думок і поведінки інших людей; зорієнтованість на партнерство і співпрацю.

Другий компонент толерантності педагога – особистісно мотиваційний – виявляється через характер його емоційного ставлення до учасників педагогічної взаємодії, а саме: доброзичливість, ввічливість, щирість, лояльність, стриманість, милосердність, емпатійність, справедливість, терпимість.

Третій, діяльнісно-поведінковий компонент, виявляється через систему способів його педагогічних дій щодо організації, контролю й оцінки якості діяльності учасників навчально-виховного процесу, серед яких – сприймання особистості партнера таким, яким він є; прийняття та розуміння індивідуальності іншої людини; надання недоторканного права особистісної думки; оцінювання особистості відповідно до Я-концепції; уміння приховувати або пом'якшувати негативні почуття; уміння вибачати іншому помилки чи ненавмисно спричинені неприємності; терпиме ставлення до професійного дискомфорту; уміння володіти собою і йти на компроміс; уміння безконфліктно вирішувати проблемні педагогічні ситуації.

Основними умовами формування толерантності педагога є:

підвищення рівня інформованості про сутнісні та змістові характеристики толерантності, про особливості вивчення толерантності у межах різних галузей знань та постановки проблеми у педагогіці;

формування толерантності в особистісній системі цінностей педагога та перетворення її у регулятивний принцип професійної діяльності;

• структурування гуманістичних стосунків у системі учень – учень, учень-педагог, педагог-учень, педагог-батьки, педагог – педагог;

урізноманітнення навчальних, ігрових, дискусійних форм і тренінгів у педагогічному процесі;

систематичний педагогічний моніторинг стану сформованості толерантності кожного учня;

забезпечення науково-методичної бази навчально-виховного процесу з проблем виховання толерантності.

Успішність взаємодії між педагогом і вихованцем визначається такими засобами педагогіки толерантності, як:

діалог – виступає фундаментом толерантності і рівнем толерантних переконань. У структурі діалогічної взаємодії переважають емоційний і когнітивний компоненти, які виявляються крізь високий рівень емпатії, почуття партнера, уміння прийняти його таким, яким він є, відсутність стереотипності у сприйманні інших, гнучкість мислення, а також через уміння «бачити» свою індивідуальність, здатність адекватно оцінювати власну особистість. У діалозі розкривається індивідуальність особистості й осягається своєрідність іншого, оскільки передбачається рівність позицій у спілкуванні;

співпраця – спільне обговорення цілей діяльності, спільне її планування і розподіл сил та засобів на підставі можливостей кожного. Її можна охарактеризувати такими ознаками: контактністю, доброзичливістю, відсутністю агресії чи самоагресії, відсутністю тривожності, мобільністю дій, ввічливістю, терпінням, довірливістю, соціальною активністю;

опіка – можлива тільки тоді, коли обидві сторони сприймають одна одну і терпляче ставляться одна до одної. Опіку можна розпізнати за такими ознаками: емоційна стабільність, високий рівень емпатії, соціальна активність і вміння прийти на допомогу.