Сторінка
5

Особливості спільної діяльності школи і сім'ї у вихованні особистості молодшого школяра

В умовах перетворень у суспільстві в цілому і в системі освіти зокрема взаємодія педагога з сім'ями учнів набуває нового змісту. Відповідальність батьків за виконання своїх обов'язків значно підвищується. Проте не кожна сім'я розуміє, далеко не всі батьки реалізують усі можливості сімейного виховання повною мірою. Причин тут багато, але одна з них дуже істотна – відсутність системи роботи освітнього закладу з батьками учнів. Школа, позашкільний заклад покликані забезпечити єдність зусиль педагогів і батьків, вони зобов'язані допомогти сім'ї кожного учня максимально реалізувати свій виховний потенціал.

Відомо, що вплив сім'ї як основи первинної соціалізації особистості на дитину сильніший, аніж вплив освітніх закладів, вулиці, засобів масової інформації. Водночас сім'я не в змозі забезпечити в новому обсязі виховання активної, життєздатної особистості, яка б легко адаптувалася до нових соціально-економічних умов, опанувала і засвоїла інтелектуальні, культурні, духовні цінності. У випадках, коли особистість позбавлена такого розвитку, в дитячому середовищіз'являються наркотики, алкоголь, відбувається небезпечне згаяння часу.

У суспільстві посилилася небезпечна соціальна тенденція самоусунення батьків від розв'язання питань виховання та особистісного розвитку дитини. Батьки, не володіючи належною мірою знаннями щодо вікових та індивідуальних особливостей розвитку дітей, почасти здійснюють виховання наосліп, інтуїтивно, що, як правило, не дає позитивних результатів. У таких сім'ях відсутні міцні міжособистісні взаємини між батьками та дітьми, як наслідок, авторитет переходить від батьків до зовнішнього негативного оточення, що спровоковує «відхід» дитини від впливу родини.

Водночас далеко не всі освітні заклади приділяють належну увагу вдосконаленню виховного процесу, налагодженню взаємини з родиною учнів. Як наслідок – відчуження сім'ї від освітнього закладу, педагогів – від батьків, родини – від інтересів творчого і вільного розвитку особистості дитини.

Діяльність батьків і педагогів зарадити інтересів дитини буде успішною лише в тому випадку, якщо вони стануть союзниками, що дасть їм змогу краще пізнати дитину, побачити її у різних ситуаціях, і таким чином допомогти дорослим усвідомити індивідуальні особливості дітей, розвивати їхні здібності, формувати ціннісні життєві орієнтири, долати негативні вчинки і прояви у поведінці. Важливими завданнями у діяльності педагогів є налагодження партнерських взаємин і спільних інтересів з родиною кожного учня, створення атмосфери довіри, взаєморозуміння, взаємодопомоги,співтворчості у вихованні та навчанні підростаючого покоління.

Сім'я сьогодні значною мірою втратила свої, притаманні лише їй, функції, і процес відтворення основної з них – виховної – йде досить повільно. Сім'я повноцінно виконуватиме свої виховні завдання лише у тому випадку, коли це буде колектив однодумців.

Сім'я, як і школа, – це своєрідний посередник між особистістю, яка формується, і суспільством. Отже, батьки повинні мати уявлення про мету і завдання, кінцевий результат процесу виховання, що допоможе їм у вихованні власної дитини. Процес сімейного виховання має підготувати до життя і праці у суспільстві, забезпечити формування громадянина, інтегрованого у сучасне йому суспільство.

Завдання батьків – проектування тих особистісних якостей дитини, які їй знадобляться для майбутнього життя.

Однак практика свідчить, що багато батьків відчувають труднощі у встановленні контактів з дітьми. Педагоги і батьки, намагаючись спільно віднайти найбільш ефективні засоби розв'язання цієї проблеми, долучаються до педагогічної просвіти, визначають зміст і оптимальні форми цієї роботи, яку слід спрямувати на вирішення наступних завдань:

довести до свідомості батьків педагогічні поради і рекомендації, виробити позитивне ставлення до них;

сформувати психологічну і педагогічну готовність до їх реалізації;

активізувати здатність батьків до аналізу своєї виховної діяльності та об'єктивної оцінки її результатів.

Кожна зустріч педагога з батьками, кожне заняття повинно виконувати кілька взаємопов'язаних функцій:

освітню (озброєння батьків певним комплексом психолого-педагогічних знань);

оцінну (здійснення об'єктивного оцінювання реального досвіду сімейного виховання);

стимулюючу (стимулювання батьків до вдосконалення власного педагогічного досвіду);

виховну (виховання у батьків якостей, ставлень і вмінь, необхідних для удосконалення їхньої виховної практики);

аналітичну (розвиток здібностей батьків для аналізу власного педагогічного досвіду);

діагностичну (виявлення змін у стані педагогічної культури батьків і позитивних зрушень у практиці сімейного виховання).

Педагог, який працює з батьками учнів, має виходити з особливостей сучасної сім'ї, враховувати її типологію.

Для організації педагогічної просвіти батьків можна орієнтовно визначити наступні типи сімей:

І тип – соціально здорова і благополучна у виховному сенсі родина.

Проте це не означає, що вона не потребує педагогічних рекомендацій. Педагогу слід звернути увагу на перспективи виховної діяльності родини даного типу:

- створення умов для всебічного розвитку дитини і формування її творчої індивідуальності;

- визначення її життєвих цілей;

- зміни в характері сімейного виховання у зв'язку із віковими особливостями особистісного розвитку дитини.

Педагогічні рекомендації стосовно даного типу сім'ї повинні мати випереджувальний характер, попереджати батьків щодо можливих помилок і похибок у виховному процесі, допомагати їм у виправлянні окремих особистісних недоліків і хиб у поведінці дитини.

ІІ тип– соціально здорова, однак не благополучна у виховному сенсі родина. Вона потребує психолого-педагогічних рекомендацій, які допоможуть їй змінити несприятливу виховну ситуацію, зумовлену протиріччям у внутрішньосімейних взаєминах. Педагог може допомогти кожному з батьків усвідомити свою роль і відповідальність у зміцненні внутрішньосімейних взаємин, накреслити разом з подружжям шляхи згуртування сім'ї як колективу, здатного створити необхідні умови для розвитку дитини, основні напрямки підвищення педагогічної культури членів родини.

ІІІ тип– у виховному сенсі родина. Працюючи з батьками із родини 3-го типу, педагог не повинен обмежуватися лише педагогічними рекомендаціями. Великого значення набуває вплив на мікроклімат у сім'ї, підвищення відповідальності за виховання дітей. Тільки на тлі всебічних впливів на сім'ю можна вести мову про підвищення педагогічної культури батьків і сподіватися на успіх просвітницької роботи з ними.

ІV тип– у виховному сенсі родина. Така родина, навіть, за умов зовнішнього благополуччя, є найбільш складним об'єктом для педагогічного впливу. В ній перевалюють викривлені уявлення про родинні виховні функції:батьки свідомо виховують індивідуальні риси особистості дитини, прищеплюють їй викривленні уявлення щодо життєвих цінностей, надаючи першорядне значення матеріальним набуткам. До будь-яких педагогічних рекомендацій батьки з сімей цього типу ставляться негативно, тому від педагога щодо такої сім'ї очікуються дії з докорінної перебудови родинної психології, і насамперед її світоглядних установок. Відповідно до цього педагогічні рекомендації слід спрямовувати на перебудову свідомості і світогляду, розкриття життєвих цілей і перспектив як учня, так і власне батьків.