Сторінка
3

Особливості спільної діяльності школи і сім'ї у вихованні особистості молодшого школяра

«Книга для батьків» – твір своєрідного, незвичайного жанру. Це одночасно і педагогічний трактат і художнє оповідання. Публіцистичні і науково-теоретичні розділи зміняються розгорненими розповідями або невеликими зарисовками, що грають роль художніх ілюстрацій дотих або інших педагогічних проблем.

Але було б невірно розглядати «Книгу для батьків» як деяке зведення педагогічних правил, як підручник, що пропонує вичерпні відповіді на завиванні складні питання сімейного виховання. «… Важко сподіватися, – говорив Макаренко на одній із зустрічей зі своїми читачами, – що по книзі можна навчитися виховувати, але навчитися мислити, увійти в сферу думок про виховання, мені здається, можна. Я тільки на те і розраховував, що ця книга допоможе читачам самим, на прикладах, задуматися над питаннями виховання і прийти до тих або інших рішень».

«Сімя – перше джерело, з якого починається велика ріка почуттів і переконань» – так зазначав В.Сухомлинський. На його думку, «справжньою школою виховання щедрості, душевності і чуйності є сімя: ставлення до матері, батька, дідуся, бабусі, братів, сестер є випробуванням людяності».

В.Сухомлинський застерігав батьків та вчителів: «Пам'ятайте, що пустун, у якого про все є власна думка, на все свій погляд, – то ваше щастя; а безвільний, як тінь, вихованець, у якого власні думки вибиті з голови вашими сильними засобами впливу, який беззастережно в усьому підкоряється вам, – то нещастя ваше». Сильні і вольові засоби впливу батьків, що ламають волю дитини, роблять її безвільною, безініціативною, байдужою і нерідко безсердечною та жорстокою людиною, готовою переступити через біду ближнього в ім'я власних гараздів.

«Які книги зібрані у вашій хатній бібліотеці? Яку службу вони несуть? Чи вони є просто прикрасою і натяком на високий культурний рівень сім'ї? Чи читаєте ви, батьки, книги разом з дітьми? Чи обговорюєте з ними прочитані книги? – замислитися над цими питаннями мають усі батьки», зазначав В.Сухомлинський. Сімейне зібрання книг педагог називав «Золотою бібліотекою Дитинства і Юності» і заповідав: «Найживотворніше джерело, яке живить родинний струмок культури, – книга . Найбезціннішим духовним багатством кожної родини є сімейна бібліотека . Стало традицією передавати бібліотеку в спадщину – батьки передають книжки синам і дочкам як найбезцінніший скарб . Книга, яка ввійшла в духовне життя сім'ї, – то ніби промінь, який освітлює майбутнє і батькам, і дітям» .

Г.Щукіна у своїх дослідженнях зазначає, що ставлення школяра до навчання перебуває у прямій залежності від пізнавального інтересу. Він є головним мотивом діяльності підлітків у сучасній школі. Пізнавальний інтерес, що передбачав «цікавість, допитливість і постійну, невичерпну жадобу знань . і являє собою природженої якості». Він – наслідок формування особистості і залежить «не тільки від речей, а й від людей, що його спрямовують, виховують, коригують». Серед цих людей першими вихователями є батьки. Цілеспрямована діяльність сім'ї сприятиме тому, що пізнавальний інтерес стане не тільки переважаючим мотивом навчальної діяльності дітей, а й на вищому етапі – стійкою рисою їхнього характеру. І чим раніше батьки прагнутимуть сформувати цю рису в своїх дітях, тим реальніші будуть їхні шанси досягти успіху.

Таким чином, проблема співпраці сім'ї та школи досліджується уже впродовж тривалого часу в працях педагогів класиків і не втрачає своєї актуальності сьогодні.

Теоретико-методологічні засади співпраці школи та сім'ї

Співдружність школи з сім’єю, опора на родинні традиції набуває сьогодні нового педагогічного змісту та особливої актуальності. Адже об’єктивна необхідність взаємодії школи і сім’ї у розвитку особистості молодшого школяра має глибокі соціальні й психолого-педагогічні основи. Вона зумовлена сутністю самого процесу виховання і розвитку, який пов’язаний з безпосереднім сприйманням особистістю як організованих, так і випадкових зовнішніх впливів.

Впродовж багатьох віків людей хвилювала проблема становлення особистості. Першоосновою розвитку дитини як особистості є виховання в сім’ї. Якщо сім’я зацікавлена у вихованні особистості, то виховний влив школи посилюється, якщо ж такий союз слабкий або не склався взагалі, то позитивний вплив школи значно зменшується. Ставлення батьків до проблем виховання дітей не є однозначним. Близько 70% батьків визнають всю відповідальність за навчання і виховання своїх дітей, 25% вважають, що виховувати дитину повинна сім’я, школа і суспільство, тому й відповідальність необхідно ділити порівну. І понад 5% батьків взагалі знімають із себе відповідальність за виховання своїх дітей.

Школа і сім’я – два суспільних інститути, на яких покладено обов’язок виховувати особистість. Визнаючи школу провідною ланкою у вихованні особистості треба зазначити, що без єдності зусиль з сім'єю, ефективність цього процесу буде низькою. Адже саме сім'я найбільше впливає на її вихованн: укладом спільного життя, побутом, працею, традиціями, звичаями. Саме в сім'ї дитина засвоює такі загальнолюдські поняття, як добро і зло, правда і кривда, корисне і шкідливе, тобто її морально-етичні принципи на яких споконвіку ґрунтується педагогічний досвід народу.

Сім'я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління.

Сім’я – один із головних виховних інститутів, значення якого у формуванні особистості дитини важко переоцінити. Лише в сім’ї, під керівництвом та з допомогою батьків дитина пізнає навколишній світ у всіх його складностях і багатогранних проявах, тут проходить її громадське становлення, формується світогляд та естетичні смаки .

Здійснюючи родинне виховання, батьки створюють умови для повноцінного становлення та розвитку особистості, забезпечують дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, формують активне, зацікавлене ставлення до оточуючого середовища. З сім’ї починається дорога і до школи. У шкільному віці основою родинного виховання є формування в дітей гуманістичної моралі, естетичної культури, готовності до праці, до захисту рідної землі, патріотичних почуттів.

Сьогодення вплинуло на зміст взаємодії батьків з дітьми. Ринкові відносини, вільний вибір галузі діяльності сприяють посиленню потреби особистості у додатковій освіті та професійному самовизначенні. З огляду на це загострюється увага та зацікавленість батьків до шкільної діяльності дітей

Виховання і навчання цілеспрямовано впливають на розвиток особистості, вони постають як свідома, підпорядкована певній меті діяльність, результати якої мають передбачуваний характер. Педагоги та батьки мають керувати розвитком юної особистості. Це і є одним із шляхів оптимізації взаємодії школи і сім’ї у розвитку особистості школяра.

Значення батьківського авторитету, роль педагогічного колективу та всієї системи освіти є найважливішою необхідністю у навчально-виховному процесі сучасної початкової школи. Щоб змінити на краще стан моральності нашого суспільства, необхідно пам’ятати, що вихованість наших учнів результат копіткої щоденної роботи, а також тих реальних міжлюдських стосунків, у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.