Сторінка
14

Культурологічний підхід як основа модернізації змісту астрономічної освіти у загальноосвітніх навчальних закладах

Культурологічний підхід в нашому розумінні - це бачення освіти крізь призму поняття культури, тобто його розуміння як культурного процесу, що здійснюється в культуросообразной освітньому середовищу, всі компоненти якого наповнені людськими сенсами і служать людині. Компонентами культурологічного підходу в освіті виступають:

– відношення до дитини як суб'єкта життя, здібного до культурного саморозвитку і самоизменению;

– відношення до педагога як посередника між дитиною і культурою, здатному ввести його в світ культури і подати підтримку дитячої особи в її індивідуальному самовизначенні в світі культурних цінностей;

– відношення до освіти як культурного процесу, рушійними силами якого є особисті сенси, діалог і співпраця його учасників в досягненні цілей їх культурного саморозвитку;

– відношення до школи як цілісного культурно-освітнього середовища, де живуть і відтворюються культурні зразки життя дітей і дорослих, відбуваються культурні події, здійснюється творіння культури і виховання людини культури.

Принцип культуросообразности визначає відношення між освітою і культурою як середовищем, растящей і що живить особу (П. Флоренський). Він означає, що культурне ядро змісту освіти повинні складати універсальні загальнолюдські, загальнонаціональні і регіональні цінності, а відношення до дитини визначатися, виходячи з його розуміння як вільної, цілісної особи, здатної у міру свого культурного розвитку до самостійного вибору цінностей, самовизначення в світі культури і творчої самореалізації.

Виховання в гімназії не здатне змінити соціальне середовище і мікросередовище дитини, але в змозі зробити на неї вплив, а головне - допомогти дитині виробити необхідне відношення до позитивних і негативних сторін соціального середовища, навчити дитину активній участі в її позитивній зміні.

У культурологічному сенсі термін «середовище» - стійка сукупність речових і особових елементів, з якими взаємодіє соціальний суб'єкт і які роблять вплив на його духовні потреби, інтереси і ціннісні орієнтації в області культури.

Отже розвиваюче середовище – це конкретне, безпосередньо дане кожному індивідові соціокультурний простір, за допомогою якого він активно включається в культурні зв'язки суспільства. Таким чином, середовище сприяє духовному формування і соціалізації особи молодшого школяра .

В процесі соціалізації молодший школяр залучається до певної культури, засвоює певні культурні норми і цінності. Дитина є не плоскою одновимірною, чисто природним або чисто соціальним істотою, і не двосторонньою біосоціальною системою, а трибічною біосоціокультурною.

Розвиток особи дитини в початковій школі процес складний і багатогранний, тому необхідно, щоб кожен вчитель володів достатнім «технологічним репертуаром». Отже, оволодіння теорією і технологією розвиваючого навчання стає необхідною умовою успішної роботи вчителя на цьому ступені освіти. Реалізувати цю умову непросто, оскільки при цьому виникає ряд проблем. Головна з них в тому, що теорія розвиваючого навчання не представляє в даний час єдиній науковій концепції, а складається з різних напрямів, заснованих на оригінальних, експериментально перевірених ідеях їх творців.

Таблиця 3.1 Технології розвиваючого навчання.

Виділені новоутворення свідчать, що дана теорія направлена, в основному, на розвиток когнітивної сфери учнів. У цьому виявляється її сила, але разом з тим і відома однобічність. Тому основний напрям подальшого вдосконалення систем розвиваючого навчання педагоги пов'язують з посиленням їх особової спрямованості, створенням умов для розвитку ціннісної, особово-смислової сфери гімназистів. Найбільші можливості для цього надають ті теорії і системи, які звернені до суб'єктного досвіду дитини, до його етичної, а не тільки інтелектуальній сфері. Такий є система розвиваючого навчання Л.В. Занкова.

Развітіє Л.В. Занков і його послідовники розуміють як поява новоутворень в психіці дитини, не заданих безпосередньо навчанням, а таких, що виникають в результаті внутрішніх, глибинних інтеграційних процесів. По Л.В. Занкову, такими новоутвореннями молодшого школяра є аналізуюче спостереження, відвернуте мислення і практична дія в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості. Кожне новоутворення розглядається як результат взаємодії розуму, волі, відчуттів школяра, тобто як результат діяльності цілісної особи, тому їх формування і просуває розвиток особи в цілому.

Актуальна для кожної людини проблема збереження своєї індивідуальності. Дитина, опинившись в умовах гімназії, прагне зрозуміти сенс нової для себе ситуації, досягти успіху і при цьому зберегти свою індивідуальність. Кожен вчитель початкових класів на основі відібраного змісту організовує «окультурення» суб'єктного досвіду, звертаючись до свідомості особи, основ її життєдіяльності, здібностей до саморегуляції.