Сторінка
6
2. Визначено, що діагностика сформованості рівнів екологічної культури студентів вищої технічної школи передбачає систему критеріїв (екологічний досвід, екологічна спрямованість, культура сприйняття природи, мотиваційно-вольова готовність до активної екологовідтворювальної діяльності, здатність до рефлексії), ситуації прояву та комплекс методів визначення їх кількісно-якісних характеристик. Загальна оцінка сформованості зазначених якостей майбутнього інженера-технолога здійснюється за комплексними показниками їх вияву в означених компонентах.
У дослідженні доведено доцільність трирівневої характеристики сформованості екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів: високий або творчовідбудовчий; середній або зберігаючий; низький або пасивно-споживацький. Обґрунтовано їх змістове наповнення.
За результатами діагностико-констатувального зрізу засвідчено недостатній рівень екологічної культури студентів-першокурсників як експериментальних, так і контрольних груп. Домінуючими були низький і середній рівні сформованості означеної якості.
3. Експериментальна технологія поетапного формування екологічної культури студентів технічних навчальних закладів ґрунтується на концептуальних аксіологічних засадах. Насамперед це принципи демократії, альтернативності, еколого-гуманної спрямованості та самовизначення, що забезпечують свідоме засвоєння системи загальнолюдських пріоритетів, розуміння людини як однієї з вищих цінностей в ієрархії всього живого, як високоморальної особистості, відповідальної за свої вчинки перед природою, розвиток емпатії, доброти, доброзичливості, милосердя.
Встановлено, що процес формування екологічної культури передбачає включення студентів у соціально-ціннісне спілкування через створення відповідного екологічно-ціннісного середовища. Морально-екологічне становлення базується на загальних закономірностях розвитку особистості, рушійною силою якого є протиріччя між новою інформацією й наявним їх багажем. Присвоєння екологічних норм поведінки відбувається на основі переходу зовнішніх впливів у внутрішній план особистості з урахуванням її індивідуальних якостей і дії комплексу внутрішніх і зовнішніх чинників.
З цих позицій у дисертації обґрунтовано технологічний процес формування екологічної культури, що поєднує послідовність дій цільового (поетапне досягнення відповідних рівнів екологічної культури студента); методологічного (закономірності, принципи, правила); змістово-процесуального (засвоєння системи знань і вмінь, співвіднесених із типом еколого-ціннісних орієнтацій та еколого-виправданих методів і організаційних форм навчально-пізнавальної діяльності, включення в рефлексивно-оцінну трансформацію й співставлення власного еколого-орієнтованого досвіду з відповідним типом еколого-ціннісних орієнтацій) блоків та механізму зворотного зв’язку (сукупність засобів, що забезпечують діагноз, прогноз, проектування, організацію, педагогічний моніторинг і корекцію динаміки розвитку означеної якості).
4. Доведено, що ефективність змістово-процесуального блоку забезпечується збалансованістю всіх різновидів навчально-виховної діяльності, де однією з «наскрізних ліній» є формування екологічної культури студентів. Оскільки екологічне виховання є іманентним складником професійної освіти, майбутній фахівець має не тільки оволодіти екологічними знаннями й виробити відповідний тип мислення й навички природоохоронної роботи, але й підготувати себе до неї морально в процесі інтеграції різних видів цілеспрямованого педагогічного впливу на особистість студента (цикли фундаментальних, соціально-економічних дисциплін; різновиди практик; опанування спецкурсу «Економіка раціонального природокористування»; науково-дослідна та виховна робота; самоосвіта). Мається на увазі, що становлення й розвиток екологічної культури може відбуватися лише в єдиному еколого-орієнтованому освітньо-виховному просторі. Дидактико-методичний супровід технології приписує попередній аналіз і визначення відповідних тем навчальних програм дисциплін, що містять еколого-значущу інформацію; розробку системи аналітичних завдань відповідно до типів цінностей (споживацький, зберігаючий, відтворювальний), збереження наступності й безперервності у сходженні до нового більш високого рівня еколого-ціннісних орієнтацій на основі аналітичного сприйняття його попереднього типу.
5. Визначено, що до основних організаційно-педагогічних умов, які забезпечують якісний рівень екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів, належить: наявність обґрунтованої на технологічних засадах технології формування досліджуваного феномену; систематичний моніторинг рівнів вияву означеного особистісного новоутворення за розробленим у дисертації механізмом діагностики; використання потенційних можливостей усіх видів навчально-виховної діяльності та відповідний їх дидактико-методичний супровід; оптимальне поєднання традиційних та інноваційних форм і методів екологічного виховання; забезпечення цілісності підструктур екологічної культури студентів у процесі її формування в єдиному режимі професійної підготовки спеціаліста; урахування комплексу зовнішніх і внутрішніх чинників впливу на формування позитивних мотиваційно-екологічних установок на професійне самовдосконалення; відповідне кадрове забезпечення тощо.
6. Дані формувального експерименту засвідчили високі показники сформованості екологічної культури у студентів експериментальних груп, на відміну від контрольних, де вони спостерігаються на більш низькому рівні. Це засвідчує, що споживчі цінності не закріпилися в студентів експериментальних груп, а трансформувалися в цінності більш високого рівня, на відміну від студентів, не залучених до експерименту. Отже, результати проведеного дослідження підтвердили правильність робочої гіпотези щодо ефективності передбачених організаційно-педагогічних умов формування екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів.
7. Узагальнення теоретичних положень та результатів експериментальної роботи з оптимізації процесу становлення і розвитку екологічної культури студентів на аксіологічних засадах дали можливість укласти методичні рекомендації щодо формування у майбутніх фахівців виробничої сфери означеного феномену, що забезпечує здатність до творчого розв’язання екологічних проблем в зоні «особистісної відповідальності» і розвиток потреби в екологозберігаючій відтворювальній діяльності. Представлені методичні матеріали можуть мати широке застосування як у роботі вищої школи та інших навчально-виховних закладах, так і в системі післядипломної освіти з метою використання нових технологій виховання дітей і молоді.
Дисертаційне дослідження не претендує на остаточне розв’язання порушеної проблеми. Подальшого вивчення й наукової інтерпретації потребують питання, пов’язані з обґрунтуванням більш дієвих механізмів впливу на внутрішню сферу особистості студента, розробки цілісної технології екологічного виховання в масштабах всієї системи національної освіти, відповідної підготовки кадрового педагогічного потенціалу та інші.