Сторінка
3

Використання засобів народної педагогіки в естетичному вихованні дітей

Участь дітей у вирощуванні квітів, садівництві має велике педагогічне значення, бо будить у них різні емоційні переживання, а отже, сприяє естетичному вихованню.

Досить інтенсивно прилучає молодь до прекрасного народне декоративно-прикладне мистецтво з його різноманітними формами, які органічно вплітаються в повсякденне життя родини розмальовані декоративні тарілки, різьблені з дерева речі, художні вироби з глини (глечики, миски, макітри, малі форми скульптури, кахлі), прикраси для одягу, різні види тканини. Правильно роблять ті батьки, які у спадок своїм дітям передають знання, уміння і навички з художнього килимарства і ткацтва, кераміки, настінного розпису, художньої обробки дерева, скла і металу, вишивки. На Україні є чудова традиція: дівчина змалку вчиться вишивати. Мистецтво вишивання вона переймає від матері чи старшої сестри. Бувають випадки, коли вишивання вчаться навіть хлопці. Вишиваними узорами прикрашають одяг, подушки, ліжники, серветки, килими та інші побутові речі. Дівчина вишиває милому сорочку, хусточку, весільні рушники. Своїми руками пошитий і оздоблений вишивкою одяг завжди викликав загальне схвалення як свідчення працьовитості й художнього смаку.

Усі діти дуже люблять малювати. Потяг до малювання в них виявляється дуже рано і його слід підтримати.

Перші малюнки дітей здебільшого бувають одноманітні, смішні й неоковирні ) Це зрозуміло. Однак головне тут — не результат, а велика естетична насолода, трудове натхнення та «муки творчості», які переживають маленькі художники Та й, по правді кажучи, малятко з олівчиком у руках не стільки вправляється в малюванні, скільки вчиться бачити й сприймати красу навколишнього світу. Тому навіть найнезграбніший дитячий малюнок — це цілком дитяча художня творчість, дуже часто оригінальна й хвилююча, що викликає радісні переживання не тільки у дітей, а й у дорослих.

3 глибокою зацікавленістю сприймають діти й твори образотворчого мистецтва — художні картини, які висять у них вдома на стіні й змалку міцно вкарбовуються в пам'ять на все життя. Художню картину народна педагогіка зараховує до найактивніших засобів прилучення молоді до прекрасного.

Там, де естетичні почуття і переживання не підвладні слову, на службу духовних поривів людини стає музика. Переоцінити значення музики в прилученні дітей до прекрасного важко. «Музика — це мова почуттів. Мелодія передає найтонші відтінки почуттів, недоступні слову, якщо словом обмежується проникнення вихователя в потаємні куточки юного серця, якщо після слова не починається тонше й глибше проникнення — музика, виховання не може бути повноцінним . Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури»,— писав В. О. Сухомлинський. Народна педагогіка має в цьому відношенні могутнє виховне джерело — багатющу народну музику і різні види народних музичних інструментів. Дітей у сім'ї прилучають до музики через слухання музичних творів та навчання гри на музичному інструменті — скрипці, дримбі, гармонії, сопілці, бандурі, цимбалах, трембіті. Дуже добре, якщо батьки теж люблять музику, грають на музичному інструменті, передають у спадок своїм дітям як цей інструмент, так і вміння володіти ним. Народна педагогіка завжди покладає на музику, як і на мистецтво взагалі, великі надії саме з виховного погляду. Недаремно у народі кажуть, що людина, яка тримає в руках скрипку, не здатна заподіяти зла. «Здоров'я, розум і сопілка — мудра спілка», «Як музика іскриста, то й душа чиста»,— твердять народні афоризми.

Зростання добробуту й духовного багатства радянської сім'ї дають змогу значно розширити рамки естетичного виховання дітей у сім'ї, підключивши сюди як традиційні виховні народні засоби, так і ті, які стали новими здобутками народної педагогіки нашого часу — книжка, радіо, кіно, телепередачі, слухання художніх творів у записах на платівці й магнітофонній плівці. Багато батьків систематично купують дітям книжки, дають їм можливість ходити в театр, кіно, передплачують дитячу пресу, водять у художні музеї, ознайомлюють з репродукціями картин у журналах, організовують колективне слухання музики і виконання пісень у сімейному колі під музичний акомпанемент. Як бачимо, засобів, методів і прийомів естетичного виховання, що їх батьки можуть використати в сім'ї, і дуже багато. Уміле їх застосування дає змогу дитині змалку засвоювати начала естетичного виховання, навчитися бачити прекрасне, розуміти й цінити твори мистецтва, прилучитися до художньої творчості, жити й творити за законами краси.

Засоби виховання естетичної культури в сім’ї

Велике щастя, коли творчий пошук людини в науці і техніці йде поряд з глибоким проникненням у світ мистецтва. Так, як це було у Леонардо да Вінчі, Ломоносова, Альбрехта Дюрера, Гете, Ейнштейна.

У своїх відомих спогадах великий натураліст Чарльз Дар-він пише, що до тридцяти з лишком років він із задоволенням читав вірші англійських поетів, класичних і сучасних, знаходив насолоду в живопису, а ще більше — в музиці. Але ось вже багато років, як він втратив інтерес до мистецтва. Шекспір здається до відрази нудним. І навіть прекрасні картини природи полишають його байдужим. Дарвін з об'єктивністю науковця констатує: «Втрата цих смаків рівносильна втраті щастя і, можливо, шкідливо відбивається на розумових здібностях, а ще ймовірніше — на моральних якостях». І продовжує: «Якби мені довелось знову пережити своє життя, я встановив би для себе правило читати певну кількість віршів і слухати певну кількість музики хоча б раз на тиждень; можливо шляхом такого (постійного) вправляння мені вдалося б зберегти активність тих частин мого мозку, які тепер атрофуються».

«Троянди й виноград»—корисне і прекрасне — два крила людського щастя. Відомо це всім. Але .

Але часом роздумуючи над тим, як найкраще підготувати дитину до майбутнього — шкільного — життя, як вивільнити школяреві час для гуляння, батьки, а часом і педагоги, починають безпідставно ділити різні сторони єдиного виховного процесу на головні і другорядні, забуваючи про те, що кожне з цих джерел живить не окремі річки, а творить єдиний духовний океан цілісної особистості. Без здоров'я важко дадуться успіхи в науках, без розуму яка вже там моральність! А без почуття краси — чи повноцінна людина?

Початок цього неприродного й небезпечного для людини поділу закладено деколи під час раннього чи дошкільного виховання, коли, готуючи дитину до школи, батьки міркують приблизно так: музика, співи — справа талановитих. Наш же— звичайний, малює, як усі діти. Моцартом йому не стати, голос поганенький — значить і не Гмиря. Отже, буде сталеваром чи лікарем, льотчиком чи геологом — одне слово «фізиком». А тому: нічого марно гаяти час на ті танці й співаночки, в куток малювання й пластилін. Приціл береться на лічбу, письмо, читання. І забувають часом головне: готувати до ніколи — значить готувати людину до життя. Забувають, що без світлої одухотвореної любові до всього прекрасного не відчує дитина себе щасливою і сильною. Не схопить краси рідної природи, краси й багатства рідної мови, не переживе глибоких радощів відкриття, величі благородного подвигу. І життя її — може й правильне й раціональне — неодмінно буде сухим і блідим, як безбарвний відбиток розкішної троянди.