Сторінка
2

Система вивчення іменників дітьми початкових класів

Поняття про однину і множину іменників формуєть­ся послідовно. Спочатку діти дістають уявлення про один і багато предметів, учаться добирати слова за зраз­ком (герой – герої, мишенята – мишеня) або змінюва­ти форму слова, керуючись настановою один–багато.

Потім вводяться терміни однина / множина.

Під час вивчення числа іменників діти повинні зро­зуміти:

якщо іменник означає назву одного предмета, він ужи­вається в однині (книга, олівець, стіл);

якщо іменник означає назву двох або більшої кіль­кості предметів, він уживається в множині (книги, олі­вці, столи);

не всякий іменник, що має форму множини, називає кілька предметів (окуляри, ножиці, двері);

не всякий іменник, що має форму однини, становить собою назву одного предмета (коріння, кіннота).

У процесі роботи над числом іменників учитель має сформувати уміння: 1) розрізняти іменники в однині і множині за значенням і закінченням; 2) утворювати фор­му множини від найбільш уживаних форм однини і навпаки; 3) правильно вживати числові форми іменників у мовленні.

Робота над вивченням числа іменників проходить у та­кій послідовності.

Спочатку вчитель організовує спостереження за сло­вами, які називають один і кілька предметів, і порівнян­ня цих слів. Пропонує, наприклад, такі слова: парта – парти, хлопець – хлопці, лінія – лінії, море – моря.

Учитель допомагає дітям з'ясувати, скільки предметів називають іменники першої колонки, а скільки – другої. Внаслідок узагальнення діти неодмінно зроблять висновок про те, що, коли іменник називає один предмет, він уживається в однині, а коли більше предметів – у множині.

Оскільки учні при визначенні числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один–багато), слід зорієнтувати їх на врахування формального показника однини і множини – закінчення (книга – книги, ліс – ліси).

Визначаючи число іменників, учні повинні дотриму­ватися певної послідовності дій: 1) встановити, один чи більше предметів називає слово; 2) визначити закінчен­ня іменників у множині. Це полегшує роботу вчителя над розширенням у дітей уявлення про число, зокрема, в імен­ників, які мають форму множини, але називають один предмет, або, маючи форму однини, називають сукупність предметів.

Як можливі варіанти організації спостереження за такими іменниками можна виконати будь-яку з наведе­них нижче вправ:

– учитель демонструє малюнок із зображенням од­них окулярів і кількох і просить назвати, що зображено на малюнках. В учнів руйнується стереотип визначення числа за принципом один – багато, не допомагає їм у даному випадку і закінчення. Діти неодмінно приходять до висновку про існування в мові іменників, які вжива­ються тільки у формі множини, незалежно від того, яку кількість предметів вони позначають;

– учитель пропонує учням записати подані слова у два стовпчики «Однина» і «Множина». Серед слів, якими оперуватимуть діти (наприклад, вікно, море. вікна, мо­ря), зустрінуться і слова типу ножиці, окуляри. Природ­но, що перед дітьми виникає проблемна ситуація: до яко­го стовпчика віднести останні іменники? Можна очікувати, що учні, враховуючи відомі їм критерії один – бага­то і закінчення, віднесуть ці іменники до множини. Класовод пропонує школярам утворити від цих іменників форми однини. Коли діти переконаються в неможливос­ті такої операції, він приводить їх до висновку, що де­які іменники мають тільки форму множини, хоч і позна­чають один предмет.

Аналогічно учитель знайомить учнів і з тими іменни­ками, що мають тільки форму однини.

Збірні іменники типу каміння, коріння, в уявленні молодших школярів можуть асоціюватися з мно­жиною. Тому слід дати дітям допоміжний орієнтир для множини – слова мої, вони. Користуючись цим орієнти­ром, учні прийдуть до висновку, що слово коріння має форму однини – коріння (воно, моє), а слово корені (во­ни, мої), є формою множини від корінь (він, мій).

Розпізнаваня роду і початковий етап вивчення відмінювання іменників

Граматичне поняття роду іменників формується в 2 класі пере­важно на основі використання пояснювально-ілюстративного методу. Опрацьовуючи те­му «Рід іменників», учитель має показати дітям, що:

іменники бувають трьох родів: чоловічого, жіночого і середнього;

для того щоб визначити рід іменників, слід поставити їх у формі однини;

рід деяких іменників слід запамятати (собака – ч. р., путь – ж. р.).

У шкільній практиці традиційно розпізнавання роду іменників здійснюється підстановкою особових займенни­ків–він, вона, воно чи присвійних–мій, моя, моє. Це має повідомити учитель дітям перед виконанням вправ на розрізнення роду.

Важливо під час формування поняття роду показати учням, що визначити рід іменників можна тільки тоді, коли вони вжиті в однині. З цією метою учитель може запропонувати дітям визначити рід іменників у такому, наприклад, реченні: До годівниці прилітають горобці і синиці. Учні переконуються, що відомий їм прийом виз­начення роду (підстановка слів він, вона. воно) до слів горобці і синиці не допомагає. Тоді учитель пропонує інший варіант речення: До годівниці прилетіли горобець і синиця. Так учні повинні дійти висновку, що визначити рід іменника можна тільки за формою однини.

Уже в 2 класі, на початковому етапі вивчення відмінювання іменників, діти, ще не знаючи відмінків, знайомляться з різними формами слова. Спо­стереження за зміною закінчень у словах у залежності від інших слів дає змогу учням усвідомити роль закінчення в мовленні.

Починати вивчення відмінювання іменників доцільно з аналізу записаного на дошці чи кодокарті тексту, в яко­му слово хліб уживається в усіх відмінках.

Учитель керує спостереженням учнів у ході такої, на­приклад, бесіди:

Хліб – усьому голова,– так віддавна в народі казали, Не раз без хліба люди вмирали. Хлібові шану, як рідним батькам, віддавали, Пісню про хліб на весіллі й обжинках співали, З хлібом і сіллю гостей дорогих зустрічали, В хлібові силу й могутність народу вбачали.

– Прочитайте текст. Скажіть, яке слово повторюєть­ся в кожному реченні (Слово хліб.)

– На яке питання це слово відповідає? (Що ?) Що сказано про хліб у другому реченні? (Без хліба вмирали.)

– На яке питання відповідає це слово? (Без чо­го?)

– Випишіть форми слова хліб з першого й другого речення і скажіть, чим вони відрізняються? (У другому слові з'явилось закінчення -а.)

– Чому не можна, щоб у другому реченні слово хліб було вжите в одній і тій самій формі, що й у першому? (Не буде зв'язку між словами.)

Аналогічно проводиться робота з наступними речен­нями. Після такої підготовчої роботи цілком логічним буде питання: для чого потрібна зміна закінчень в імен­никах? (Для зв'язку з іншими словами.) Що відповідає кожній зміні закінчення? (Запитання до іменника.)

Зміна запитання, як правило, приводить до зміни закінчень у словах. Подальше усвідомлення цієї за­кономірності відбувається при роботі над деформовани­ми текстами. Побудова речень із безсистемно поданих слів неодмінно змусить дітей поставити логічні запитан­ня, а мовленнєвий досвід підкаже вибір правильної фор­ми. Отже, ще до вивчення теми «Відмінки іменників» учні мають змогу зрозуміти взаємозв'язок питання і фор­ми слова-відповіді.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: