Сторінка
3

Особистість як предмет дослідження педагогіки і психології

Орієнтовно-прогностична діяльність у сфері естетичного виховання полягає в умінні педагога визначати конкретні цілі, зміст, методику виховної діяльності, передбачити її результати на основі знання рівня розвитку естетичної спрямованості школярів.

Діяльність вихователя у галузі естетичного виховання пов'язана з людським чинником і передбачає наявність комунікативно-стимулюючого компонента. Для його ефективної реалізації вихователь повинен мати такі особистісні якості:

- бути людиною доброю, любити вихованців такими, якими вони є; це — головний мотив педагогічної діяльності;

- вміти імпонувати вихованцям;

- бути оптимістом;

- персоніфікувати людину майбутнього;

- бути творчою людиною тощо.

Безумовно, ці естетичні якості педагога виявляються під час спілкування, і це передбачає його високу гуманність. Характер цього спілкування має велике виховне значення. Адже, в першу чергу, естетично виховують не самі слова, а ступінь прояву в них індивідуальності вихователя і його особистісних якостей, тобто в процесі спілкування він реалізує свою людяність і неповторність. Доречна думка К.Д. Ушинського: педагог лише тією мірою виховує і навчає, якою він сам працює над власним вихованням і освітою. В.О. Сухомлинський основним предметом у школі вважав людинознавство. Він намагався наповнити весь навчальний процес любов’ю до дитини.

Наступний напрям діяльності вихователя - аналітико-оціночний, зміст якого полягає в аналізі як власних естетичних вчинків і дій, так і дій вихованців, виявленні їхніх позитивних сторін і недоліків, порівнянні отриманих результатів із запланованими тощо. За допомогою аналітико-оціночної діяльності відбувається зворотний зв’язок, тобто своєчасно визначаються конкретні результати навчально-виховної роботи й вносяться необхідні корективи. Цей вид діяльності дуже відповідальний; її об’єктивність свідчить про зрілість вихователя та вплив його особистісних якостей на естетичний розвиток учнів.

Дослідницько-творчий вид діяльності має пронизувати всі попередні види діяльності та своєчасно наповнювати їх новим змістом. Діяльність вихователя базується на дослідницьких даних, які, з одного боку, стосуються визначення індивідуально-психічних особливостей вихованців, їхніх нахилів, життєвих настанов, а з іншого – з’ясування рівня опанування ними знань, духовного, інтелектуального і фізичного розвитку. Все це потребує творчого ставлення до всього педагогічного процесу.

Особистість вихователя - це джерело його оптимізму, всебічного розвитку, гуманного мислення, оригінального проведення педагогічних заходів, їх постійного естетичного вдосконалення тощо. З творчих вихователів виростають дійсно великі постаті - майстри своєї справи. Можна сказати й так: там, де немає творчості, там немає вихователя.

Із структури діяльності педагога випливають основні його педагогічні функції. Основною функцією педагога, на думку І.П. Підласого, є управління процесами навчання, виховання, розвитку і формування особистості вихованця. «Не вчити, а направляти учіння, не виховувати, а керувати процесами виховання покликаний учитель. І чим ясніше розуміє він цю свою головну функцію, тим більше самостійності, ініціативи, свободи надає своїм учням. Справжній майстер своєї справи зостається в навчально-виховному процесі ніби «за кадром», за межами вільних дій учнів, а насправді - керованого педагогом вибору».

На думку І.П. Підласого, до особистісних якостей педагога, що мають безпосередній вплив на формування естетичних якостей молодших школярів, належать « .людяність, терпеливість, порядність, чесність, відповідальність, справедливість, обов’язковість, об’єктивність, щедрість, доброта, висока моральність, оптимізм, емоційна врівноваженість, потреба в спілкуванні, інтерес до життя вихованців, доброзичливість, самокритичність, дружелюбність, скромність, достойність, патріотизм, релігійність, принциповість, чуйність, емоційна культура і багато інших».

Педагог має бути Особистістю з великої літери, справжнім майстром своєї справи, який може протистояти труднощам сьогодення і здатний піднятися над ними. Актуальною є думка К.Д. Ушинського: «В естетичному вихованні все повинно ґрунтуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила випливає тільки із живого джерела людської особистості. Ніякі статути та програми, ніякий штучний організм, наскільки добре він не був би осмислений, не може заступити особистість у вихованні Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця істинне виховання, що проникає в характер, неможливе. Тільки особистість може впливати на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер».

Щоденна педагогічна практика свідчить: суттєвих результатів в естетичному вихованні досягають ті педагоги, які розвинуті в особистісному плані, і навпаки - негативні приклади брутальності, що, на жаль, ще присутні у практиці, свідчать про відсутність естетичної культури. Тому естетичну культуру майбутнього вчителя слід формувати цілеспрямовано і постійно розвивати. Вона повинна бути підвалиною діяльності педагога і забезпечувати як удосконалення навчально-виховного процесу загалом та учнів зокрема, так і самовдосконалення кожного педагога.

Ще Я.А. Коменський сформулював основні вимоги до вчителя, що не застаріли до сьогоднішнього дня. Він вважав, що головне призначення вчителя полягає в тому, щоб своєю високою моральністю, любов’ю до людей, знаннями, працелюбністю та іншими якостями стати взірцем для наслідування з боку учнів і особистим прикладом виховувати у них людяність. Він вимагав, щоб учитель уважно ставився до учнів, був привітливим і ласкавим, не відштовхував від себе дітей своїм суворим поводженням, а приваблював їх батьківським ставленням, манерами та словами. На його думку, дітей слід вчити легко і радісно, «щоб напій науки проковтувати без побоїв, без крику, без огиди, словом, привітно і приємно».

Наприклад, професійно важливими в естетичному плані якостями європейських учителів вважаються високий рівень самоконтролю, емоційна врівноваженість, комунікабельність, готовність до співробітництва, впевненість у собі, а також низькі показники депресії, неправдивості, психопатії, іпохондрії. Важливою якістю педагога є здатність знайти підхід до дітей та ефективно взаємодіяти з ними.

Сумісність у процесі спілкування педагога з учнями ґрунтується на принципах доброзичливості, принциповості і відповідальності. У процесі спілкування педагог повинен обов’язково збагачувати учнів інтелектуально, морально, естетично. Спілкування обов’язково передбачає формування у педагога і учнів образів один одного і понять про особистісні властивості кожного учасника спілкування. Отже, яке спілкування, таке і виховання, відповідно, це спілкування має бути життєрадісним, гуманним, людяним, емоційним і оптимістичним.

І.А. Зязюн відокремлює три компоненти спілкування: пізнавальний, естетичний і поведінковий: «Спілкування обов’язково передбачає формування у педагогів і учнів образів один одного і понять про особистісні властивості кожного учасника спілкування; воно несе в собі естетичну характеристику - зовнішню і внутрішню подобу учасників спілкування, викликає певне до себе ставлення; у спілкуванні проявляється і поведінковий компонент - слова і справи, адресовані педагогом учням і навпаки».