Сторінка
2

Особистість як предмет дослідження педагогіки і психології

Естетичне виховання як чинник формування особистості

Естетичне виховання - це виховання, спрямоване на формування у дітей естетичної культури. Естетична культура - це здатність особистості до повноцінного сприймання, правильного розуміння прекрасного у мистецтві і дійсності, прагнення й уміння будувати своє життя за законами краси. Естетична культура містить у собі такі компоненти:

- естетичне сприймання - здатність виділяти в мистецтві і житті естетичні якості, образи і переживати естетичні почуття;

- естетичне почуття - емоційні етапи, що викликані оцінним ставленням людини до явищ дійсності і мистецтва;

- естетичні потреби - потреби в спілкуванні з художньо-естетичними цінностями, в естетичних переживаннях;

- естетичні смаки - здатність оцінювати витвори мистецтва, естетичні явища з позицій естетичних знань і ідеалів;

- естетичні ідеали - соціальне та індивідуально-психологічно зумовлені уявлення про досконалу красу в природі, суспільстві, людині,мистецтві;

- художні уміння, здібності в галузі мистецтва.

У навчальному процесі естетичному вихованню сприяє викладання всіх навчальних предметів. Будь-який урок має естетичний потенціал. Цьому слугує і творчий підхід до вирішення пізнавальної задачі, і виразність слова учителя та учнів, і відбір та оформлення наочного й роздаткового матеріалу, і акуратність записів і креслень на дошці і у зошитах.

Предмети естетичного циклу - читання, образотворче мистецтво, музика забезпечують учням елементарні знання і навички практичної творчості, естетичної поведінки. У позакласній роботі естетичне виховання проводиться в різних творчих об’єднаннях учнів, творчих об’єднаннях школярів, які пов’язані з відродженням народних ремесел і декоративно- прикладної творчості, у художніх гуртках, студіях, клубах, театрах тощо. Сприяють естетичному вихованню учнів екскурсії на природу, вечори і ранки, присвячені життю і творчості видатних українських і зарубіжних композиторів та виконавців, конференції з образотворчого мистецтва, експедиції, виставки, свята та інше.

Основним індикатором виявлення естетичних почуттів молодших школярів у міміці та пантоміміці є рух. Він показує рівень зацікавленості твором мистецтва або його окремими естетичними властивостями. За рухами очей, рук, тулуба, м’язів обличчя можна визначити настрій дитини, її ставлення до предмета: чим виразніші рухи, тим яскравіші естетичні переживання. Діагностична цінність міміки і пантоміміки, в усьому багатстві експресивності, є лише частиною цілого і неподільного, зовнішнього і внутрішнього відображуючого процесу формування особистості. З огляду на це постає потреба розглянути й інші емоційні форми, що по своєму виражають внутрішній світ школяра. Ефективним способом вияву почуттєвої сфери дитини є мовлення з його багатством інтонації.

Поряд з різними змінами інтонації (підвищення голосу, пониження, уповільнення, зупинки, наголос, інтенсивність) істотним критерієм вираження естетичного почуття є оцінна діяльність учнів. Естетичні переживання дітей, що виникають під впливом художнього твору, виражаються у формі коротких, емоційно насичених, розгорнутих висловлюваннях.

Подібні оцінки - насамперед самовираження школярів. Вони не тільки сигналізують про нове переживання, а й є дієвим способом його усвідомлення. Сприймаючи художні твори, діти аналізують їх зміст, спрямованість порівнюють з навколишньою дійсністю, відповідно оцінюють художні образи. Все це збагачує і розвиває їхню почуттєву сферу, сприяє глибшому усвідомленню свого емоційного стану, що відповідно відображається в мовленні, практичній діяльності молодших школярів.

Ознакою вияву естетичних почуттів вербальними засобами є також образні вирази у висловлюваннях дітей, повнота їх відповіді. Встановлено, що фіксація почуття за допомогою слів пов’язана з певними труднощами, викликаними обмеженістю словникового запасу дітей, а також слабким розвитком спостережливості.

На жаль, схематичність, стереотипність в роботі окремих учителів значно звужують можливості дітей реалізувати свої задуми в діяльності, яка викликає сильні емоції. Одноманітність - ворог естетичного задоволення, тому необхідно ширше практикувати ігрову діяльність, різні вправи, художнє читання фрагментів вірша чи оповідання, усний або письмовий аналіз картин і т. ін.

Емоційне захоплення будь-яким видом діяльності повністю оволодіває особистістю дитини, мобілізуючи фізичні і психічні сили організму, управляючи і розвиваючи їх. Конкретним виявом такої діяльності є виконання певних завдань, вправ, у процесі яких активізується естетичним, досвід учнів, їхні знання і навички, набуті в різних видах діяльності. Вміння використовувати їх у практичній діяльності, перенести в нову ситуацію -найвищий рівень розвитку естетичних почуттів школярів, що має винятково важливе значення для творчого розвитку особистості.

Створення в класі адекватного темі роботи загального емоційного настрою позитивно позначається на активності всіх школярів. Повноцінне виявлення естетичних почуттів ґрунтується на емоційній підготовленості учнів, що забезпечується, з одного боку, змістом дидактичного матеріалу, а з другого - прийомами педагогічної діяльності. Ось чому досвідчені учителі поступово збагачують дітей враженнями під час проведення бесід, екскурсій, перегляду діафільмів, слайдів, художнього оздоблення кімнати, де відбуваються заняття. Така підготовка полегшує і прискорює процес проникнення в суть явища, розширює емоційний фонд вихованців.

Вплив особистісних якостей педагога на естетичне виховання молодших школярів

Величезний вплив на силу і розвиток естетичних почуттів молодших школярів справляє особистість самого вчителя, насамперед його безмежна відданість дітям, високі моральні якості і багатство духовного світу.

Педагог — це фахівець, який має спеціальну підготовку і професійно провадить навчально-виховну роботу в різних освітньо-виховних системах. Ефективність процесу виховання багато в чому залежить від дій педагога — суб’єкта педагогічного процесу, тобто вихователя, який безпосередньо й багатогранно впливає на кожний його компонент. Головне - педагог повинен зробити вихованця центральною постаттю цього процесу, його активним, свідомим, повноправним та самостійним учасником. Завдання вихователя полягає в тому, щоб формувати у вихованця мотивацію, навички та вміння самовдосконалення, озброїти його ефективною методикою, прищепити почуття суб’єктності в педагогічному процесі. Впоратися з цим дуже складним завданням може тільки справжній майстер своєї справи.

Щоб проаналізувати складові естетичної спрямованості особистості вчителя і її вплив на розвиток емоційно-естетичної сфери молодших школярів, слід чітко визначити структуру діяльності педагога, яка включає низку взаємозумовлених.

Діагностична діяльність пов’язана з вивченням індивідуально-психічних особливостей естетичної сфери учнів, домінуючих естетичних цінностей, виявленням і визначенням рівня їхньої загальної естетичної культури й духовності, навичок і вмінь, необхідних для ефективної естетичної діяльності. У зв'язку з цим діагностика індивідуально-психічних особливостей учнів різними методами й методиками (на основі спостережень і т.п.) набуває важливого значення.