Сторінка
5

Інтерактивні методи навчання на уроках географії

Синтетичний (грец. synthesis — з'єднання) метод — метод навчання, що передбачає уявне або практичне поєднання виокремлених шляхом аналізу елементів або властивостей предмета в єдине ціле.

Цей метод забезпечує пізнання конкретного через єдність різноманітного і здійснюється переважно на теоретичному рівні пізнання. Синтез може бути не тільки результатом аналізу, а й передувати йому. Наприклад, для написання твору учень повинен оволодіти загальною ідеєю теми, щоб дібрати необхідний фактичний матеріал.

Ефективне застосування аналізу і синтезу забезпечується їх взаємодією, яку позначають терміном «аналітико-синтетичний (синтетико-аналітичний) метод».

Деякі вчені виділяють і інші методи навчання за характером логіки пізнання.

Порівняння — метод навчання, що полягає у виявленні подібності та відмінностей між предметами чи явищами.

Метод порівняння передбачає такі дії: визначення об'єктів порівняння; виявлення основних ознак; зіставлення; знаходження подібності чи відмінності; знакове оформлення результатів порівняння (складання таблиці, плану, схеми чи моделі). Порівняння використовують, коли необхідно навчити учнів аналізу і синтезу, які вимагають формування вмінь розкладати об'єкти на складові, виокремлювати певні сторони об'єкта, вивчати кожну частину (сторону) окремо як елемент єдиного цілого, з'єднувати частини в єдине ціле. Цей метод часто застосовують для виокремлення в порівнюваних об'єктах суттєвих і водночас відповідних одна одній властивостей.

Узагальнення — метод навчання, що полягає в переході від менш загальних до більш загальних знань, абстрагуванні та знаходженні спільних ознак, властивих предметам певної галузі.

Його використовують тоді, коли учні повинні навчитися класифікувати навчальний матеріал на різних етапах уроку, диференціювати предмети, явища на класи, види, групи тощо. Для узагальнення характерні такі дії: добір типових фактів, знаходження основного; порівняння; первинні висновки, їх теоретична інтерпретація; аналіз діалектики розвитку явища; знакове оформлення результатів узагальнення (формули, моделі, тенденції та ін.).

Конкретизація— метод навчання, що передбачає перехід від безпосередніх вражень до суті спостережуваного явища.

Метод конкретизації має такі елементи: сходження від абстрактного до конкретного; знакове оформлення результатів конкретизації (приклади, задачі, схеми, моделі та ін.). Його використовують для уточнення умов існування чи розвитку явища, для підсилення теоретичних знань прикладами з практики.

Виокремлення основного — метод навчання, що передбачає конкретизацію предмета пізнання, розподіл інформації на логічні частини та їх порівняння, відокремлення основного від другорядного.

Для цього методу характерні: дії знаходження ключових слів, понять, смислових опорних пунктів; групування матеріалу; висновок про предмет пізнання, знакове оформлення (план, схема, опорний конспект, алгоритм, заголовок). Метод виокремлення основного часто використовують для теоретичних узагальнень, для звільнення змісту навчального матеріалу підручників від надлишкового, другорядного матеріалу. Його застосовують на всіх етапах уроку: постановка завдань, опитування учнів, закріплення матеріалу, особливо на етапі вивчення нового навчального матеріалу.

Метод моделювання — метод навчання, що полягає у створенні абстрактних емпіричних моделей виучуваних явищ.

Його використовують для відображення системності досліджуваних об'єктів, взаємозв'язків і взаємозалежностей їх компонентів. Основними елементами методу моделювання є створення знакової емпіричної моделі, інтеграція знань і способів діяльності, абстрагування від другорядних, несуттєвих ознак досліджуваного явища.

Отже, методи навчання за логікою засвоєння навчальної інформації відображають характер і логіку розкриття змісту навчального матеріалу, розвивають абстрактне мислення, формують систему понять, визначають загальні зв'язки у формі моделей (формул, схем тощо). Ефективність використання методів цієї групи залежить від зв'язків з іншими методами навчання: за джерелом знань, рівнем проблемності, ступенем самостійності учнів.

Введення у сучасну школу інтерактивних методик у вивчення фахових дисциплін дає можливість докорінно змінити ставлення до об'єкта навчанні перетворивши його на суб'єкт, тобто зробити учня своїм співавтором на уроках чи під час інших форм навчання. За такими методиками підхід до учня який знаходиться у центрі процесу навчання, базується на повазі до його думки, на спонуканні його до активності, на заохоченні до творчості. Цей підхід добре відомий ще з робіт Л.Виготського, П.Гадьперіна, В.Шаталова, В.Д'яченка, С.Шевченка, Ш.Амонашвілі та ін. Він полягає, насамперед у підвищенні навчально-виховної ефективності навчальних занять і, як наслідок у значному зростанні рівня реалізації принципів свідомості, активності й якості знань, умінь і навичок, які набули учні. Інтерактивне навчання у школі передбачає, передусім, докорінно змінити методичні стереотипи вчителів.

Витоки інтерактивного навчання започатковані в афінській і ямській школах. Дітей вчили обмінюватися думками, вести переговори, вступати в діалог. Полемізуючи зі старшими, учні демонстрували не лише знання з риторики, а й уміння слухати співрозмовника, швидко реагувати на репліки, знаходити правильні рішення чи переконливі аргументи в будь-якій ситуації.

Сократ спонукував своїх слухачів знаходити «істину» шляхом навідних запитань і відповідей. Платон радив навчати і розвивати дітей шестирічного віку за допомогою ігор, бесід, казок, пісень тощо.

У І ст. нашої ери римський філософ Сенека з метою глибокого проникнення у сутність речей радив навчати інших. На його думку, у процесі такого навчання відбувається самонавчання і самопізнання.

У XVII ст. чеський гуманіст Я. А. Коменський зазначав, що міцнішими є ті знання, які в процесі взаємного навчання передаються іншим учням.

Педагог запропонував груповий спосіб навчання, який нині має назву «навчаючи вчуся». Такий метод є одним з тих, що активно використовується в інтерактивних технологіях.

У XVIII ст. ідеї навчання у співпраці під керівництвом учителя були реалізовані у моніторіальній системі А. Белла і Дж. Ланкастера. Учнів поділяли на групи, які мали свого наставника - монітора. Він суворо стежив за місцем кожної дитини у групі, яке визначалося успіхами в навчанні. Монітор навчав лише найсильнішого учня, а той — відповідно того, хто був слабшим у групі. Хоча така система навчання була примітивною, проте виявилося, що учні здатні були навчати один одного краще, ніж учителі. Прийом отримання знань від сильнішого до слабшого часто використовувався у шкільній практиці.

Наприкінці XX ст. пожвавилася педагогічна думка: активно пропагувався передовий педагогічний досвід, активізувалися групові форми роботи, інтенсивно використовувалися ігрові методи, проблемне навчання тощо.

На сучасному етапі вітчизняні та зарубіжні педагоги доводять, що саме інтерактивне навчання сприяє оптимальному засвоєнню матеріалу, оскільки активно впливає на свідомість, волю та почуття учня.