Сторінка
7

Бесіда, як форма організації позакласної виховної роботи з молодшими школярами

Шевченкові дуже подобалися чумацькі пісні, які він чув з самого дитинства від свого батька. (Учитель демонструє фотографію літогравюри Г. Принцевського «Т. Шевченко слухає пісні», 1961.) Поет добре знав багатьох народних співаків, кобзарів, лірників, чудово описав їх у своїх літературних творах, закарбував їхні образи в живописних полотнах (Т.Г. Шевченко, «Сліпий»). Часто оригінальні вірші поета настільки наближалися до народнопісенного варіанту, що досить швидко переходили в народні пісні. Так, великого поширення набула пісня «Зоре моя вечірняя» з поеми «Княжна», яка була записана Т.Г.Шевченком від кобзаря.

Послухайте запис цієї пісні. Як ви гадаєте, за що її так полюбили люди?

Звучить запис пісні Г. Гладкого «Зоря моя вечірняя». Учитель вислуховує відповіді дітей і робить висновок.

Правильно, саме наспівність, мелодійність, музичність Шевченкових поезій, близькість до народнопісенної творчості зумовили їх надзвичайну популярність, стали причиною широкого музичного втілення в народній музиці. Недаремно відомий український композитор і вчений-музикознавець С. Людкевич писав про Т.Г. Шевченка: «Він не складав, а виспівував свої поезії, хоч і без мелодії».

За спогадами друзів поета, коли Тараса Григоровича було викуплено з кріпацтва й улаштовано на навчання до Академії мистецтв, він за роботою завжди тихенько наспівував, зачаровуючи товаришів і свого вчителя «великого Карла» (Карла Брюллова).

Учитель демонструє репродукцію картини Г. Меліхова «Молодий Тарас Шевченко у К. Брюллова», 1947.

Навчаючись у Петербурзькій Академії мистецтв, Т.Г. Шевченко постійно перебував у гущі культурного життя столиці, відвідуючи театри, концерти, осередки творчої інтелігенції. Поет був знайомий із В. Бєлінським, В. Жуковським, І. Криловим, В. Стасовим, І. Тургенєвим, товаришував з С. Гулаком-Артемовським, А.Ф. Олдріджем, М. Щепкіним. Імена кого з цих діячів мистецтва вам знайомі? Хто вони за фахом?

Діти відповідають, а вчитель ілюструє їхні відповіді портретами діячів мистецтва: І. Тургенєв і В.Бєлінський — письменники, В. Жуковський — поет, І. Крилов — байкар, С. Гулак-Артемовський — композитор, співак, автор опери «Запорожець за Дунаєм». Учитель підказує.

Айра Олдрідж — негритянський актор-трагік, гастролював у Росії та в Україні. Відзначався майстер­ним виконанням ролей у п'єсах В. Шекспіра.

Шевченко і Олдрідж були добрими приятелями. У них було багато спільного: обидва — чисті, чесні душі, обидва — справжні художники, обидва змалку зазнали тяжкого гніту. Один, щоб потрапити до театру, який він пристрасно любив і до якого вхід був заборонений «собакам і неграм», найнявся в лакеї до актора, другого відшмагали за спалений під час малювання недогарок свічки.

Учитель демонструє репродукцію картини Т. Шевченка «Портрет Айри Олдріджа», 1858.

Михайло Семенович Щепкін — видатний російський актор, якого теж свого часу викупили з кріпацтва. Велика щира дружба зв'язувала Шевченка і Щепкіна. «Какая живая, свежая, поэтическая натура. Великий артист и великий человек! И, с гордостью говорю, самый нежный, самый искренний мой друг! Я бесконечно счастлив» (Т.Г.Шевченко).

Учитель демонструє репродукцію картини В. Савина «Зустріч Т. Шевченка з М. Щепкіним у Нижньому Новгороді», 1939.

Володимир Васильович Стасов — музичний критик, цінував талант поета і вважав романси М. Мусогорського на вірші Т. Шевченка кращими з написаних композитором.

Усе своє життя Т. Шевченко творчо спілкувався з композиторами, артистами, поетами, художниками, істориками, філософами, яких знала не тільки інтелігенція мистецьких осередків Києва, Москви, Санкт-Петербурга, а й уся Європа. Як свідчать літературні джерела, Тарас Григорович був добре обізнаний зі світовою художньою літературою та мистецтвом.

Дружба з артистами, співаками, композиторами впливала на світогляд поета, а його природна музикальність перелилася в чудові рядки його поезій та повістей. З музичних інструментів особливо любив Тарас Григорович віолончель. Тембр цього інструмента за своєю теплотою й виразністю наближається до звучання людського голосу. Як проникливо писав Т.Г. Шевченко саме про віолончель у повісті «Музикант». Читаємо: «Я вам, кажется, не писал еще о вилончели? Чудный, дивный инструмент! Боже мой, что за игрушка! Только одна душа человека может так плакать и радоваться, как поет и плачет дивный инструмент . И если б я был два раза раб, то за этот инструмент продал бы себя в третий раз». Послухайте запис звучання цього чудового інструмента та скажіть, чому його тембр наближається до звучання людського голосу?

Звучить запис Па-де-де із балету П.І. Чайковського «Лебедине озеро».

Зворушливо. Т.Г.Шевченко пише про мазурки Ф.Шопена в повісті «Музикант»: «Не отнимая от струн, он заиграл одну из задушевних мазурок вдохновенного Шопена. Кончивши мазурку, он едва внятно проговорил: «Вот у нас свой бал». Проиграл он еще несколько музурок Шопена, одну другой лучше, одну другой задушевнее. К концу последней мазурки я заметил сквозь виноградные листья безмолвные лица многочисленных слушателей — то были горничные, лакей и форейторы приезжих господ. Они оставили окна, в которые глазели на немецкие танцы вымуштрованных господ и госпож и пришли послушать, как Тарас играет .».

Уявімо себе серед слухачів Тараса Федоровича. Ось одна з прекрасних мазурок Ф.Шопена.

Звучить мазурка Фа мажор Ф.Шопена у виконанні вчителя.

Т.Г. Шевченко добре знав конкретні твори кращих композиторів, В. Моцарта, Л. Бетховена, Й. Гайдна, Ф. Шуберта, Ф. Шопена, М. Глінки, О.Дрогомижського . У бесідах і листуванні з друзями він часто згадував імена скрипалів, співаків, піаністів. Поет мав про них свою думку, виявляв глибоке розуміння музичних творів і давав правильну оцінку їх виконавської майстерності.

В. Моцарта і Л. Бетховена Шевченко вважав геніальними композиторами.

Читаємо в «Щоденнику» від 17.04.1858 про М.І. Глінку: «Вечером в цирке-театре слушал оперу «Жизнь за царя»! Гениальное произведение! Бессмертньш Глинка!»; від 01.10.1857 про виставку в Нижньому Новгороді: «Маленький оркестр в антрактах играл несколько номеров из «Дон Жуана» Моцарта прекрасно, может быть потому, что это очаровательное создание трудно играть не прекрасно».

Наведені приклади яскраво свідчать про те, що Т.Г. Шевченко був знавцем і шанувальником музики.

Звучить запис «Місячної сонати» Л. Бетховена. Один з учнів читає напам'ять вірш Вадима Скомаровського «Над Кобзарем».

Тихо надворі. Ні вітру, ні хмар.

Ані шелесне верба височенька.

Наша Оленка відкрила «Кобзар»,

Вголос читає Тараса Шевченка.

Ген за рікою синіє гора,

В небі веселка розквітла казково.

Ніжно вплітається в гомін Дніпра

Добре і щире Шевченкове слово.

Учитель показує дітям «Кобзар» Т.Г. Шевченка і демонструє репродукцію картини В. Касіяна ««Кобзар» став улюбленою книгою широкий мас», 1951.

Читати «Кобзар» народ став по-своєму: він почав його співати. І справді, важко назвати іншого поета, який би викликав своїми поезіями такий глибокий резонанс у творчості народу. Авторами пісень на Шевченкові вірші ставали музиканти, невідомі лірники й кобзарі. Поширеними ще за життя поета були в народі пісні на його вірші «Тяжко, важко в світі жити», «Нащо мені чорні брови» тощо. Імена авторів деяких пісень, що з'явилися в пер­ші двадцять років після смерті поета, дійшли до нас. Так, автором музики до знаменитого «Заповіту» був полтавський музикант Г. Гладкий, пісню «Реве та стогне Дніпр широкий» написав учитель латинської мови Д. Крижанівський, а «Думи мої, думи мої» — К.Борисюк.