Сторінка
19

Формування мовленнєвої комунікації молодших школярів на уроках розвитку зв’язного мовлення

Для розвитку творчих здібностей учнів на уроках мови часто використовують вправи на побудову речень. Такі вправи мають на меті навчити учнів правильно вживати інші частини мови, їхні різні форми, граматичні конструкції, які вивчаються. Види цих вправ можуть бути такі:

поширення речень другорядними членами;

складання словосполучень;

вживання у мові прикметників для точного опису ознак предмета й чіткого його зображення;

передача словами цифрових значень;

заміна минулого часу теперішнім і навпаки;

самостійне складання речень різного типу;

різні види вправ із синонімами, омонімами, антонімами;

формулювання відповіді на запитання, що потребують творчої думки й уміння конструювати речення тощо.

Розвитку творчих здібностей учнів сприяють також різні види диктантів з елементами творчості.

Творчі вправи наближають учнів до природних умов спілкування, вдосконалюють вміння орієнтуватися в мовленнєвій ситуації (щоб учні могли чітко уявити співрозмовника, умови і завдання спілкування); ознайомлюють з тими мовними засобами, які дають змогу висловитися ввічливо, делікатно, пам’ятаючи про те, що потому, як говорить людина, можна судити про неї, її риси характеру та рівень культури.

Культура мовлення виступає невід’ємною рисою освіченої людини, конче потрібною умовою її всебічного розвитку. Той, хто серцем відчуває красу слова, вміє ним передати найтонші відтінки людських думок і переживань, той досягає вершин людської культури. І навпаки, низька культура мовлення збіднює духовний світ людини. „Убогість слова це убогість думки, - писав В.О. Сухомлинський, - а убогість думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної, естетичної „товстошкірості".

Завдання школи на новому етапі нашої історії - запобігти фізичному і моральному виродженню учнівської молоді, її бездуховності. І неабияку роль у цьому повинні відігравати вчителі-словесники. На уроках рідної мови, заняттях з розвитку зв’язного мовлення, народознавства вони мають змогу прищеплювати школярам високі моральні якості: чуйність, доброту, повагу до ближнього, почуття людської гідності, обов’язку, справедливості, сумління і чесність, громадянську активність та мужність, працьовитість і жертовність, милосердя і доброчинність, готовність поспішити на допомогу тому, хто її потребує.

Способом формування мовленнєвих умінь можуть бути не лише тренувальні вправи, перекази, твори, диктанти, а й існуючі в реальній мовленнєвій шкільній практиці різноманітні жанри висловлювання. Тому шкільною програмою передбачено такі висловлювання:

розповідь про себе, рідних, друзів;

відповідь на уроці;

доповідь на занятті гуртка;

звіт про виконану роботу;

виступ на зборах;

щоденник життя і спостережень;

привітання.

У процесі роботи над переказами і творами обов’язковим компонентом загальної системи розвитку зв’язного мовлення є попередження мовних помилок та недоліків учнів. Кожна помилка - це порушення певної мовної норми. В усних відповідях учнів та їх творчих роботах часто зустрічаються мовленнєві (лексичні, фразеологічні, стилістичні), граматичні (зумовлені порушенням граматичних норм), морфологічні (неправильно утворені частини мови, невдалі форми слів і т.ін.), синтаксичні (неправильна побудова речень з однорідними, відокремленими членами) помилки. Знання типів помилок дозволяє вчителеві виявити найбільш ефективні шляхи їх попередження. Практикують облік типових мовленнєвих і граматичних огріхів, що допускаються у висловлюваннях (текстах) і на уроках аналізу контрольних диктантів, переказів і творів проводять роботу над ними. Крім того, розробляють систему вправ для попередження помилок, готують картки з індивідуальними завданнями. За таких умов робота над помилками не обмежується їх виправленням, а здійснюється комплексно.

Висока мовленнєва культура школярів визначається не лише писемною грамотністю, а й навичками правильного усного мовлення, виразного читання, багатим запасом слів. Тому в навчанні мови має органічно поєднуватись робота над усним і писемним її різновидами. Реалізуючи принцип випереджаючого розвитку усного мовлення, вчитель повинен сформувати в школярів вміння уважно слухати, помічати ті чи інші помилки в чужому мовленні і правильно пояснювати їх. Необхідно домагатися того, щоб учні уважно слідкували за кожною відповіддю однокласників і могли проаналізувати її не лише за змістом, а й з боку мовленнєвого оформлення: оцінити позитивні якості, вказати на неточності у вживанні слів, форм слів у побудові речень, їх інтонуванні. При цьому важливо звертати увагу дітей на те, як можна усунути той чи той недолік і розглядати допустимі літературні варіанти.

Проблема комунікативного аспекту у навчанні рідної мови не нова. Вона тісно пов’язана з практичною спрямованістю, на яку орієнтують концепції мовної освіти, чинні програми з рідної мови. Вважається, що учні можуть засвоювати рідну мову як систему на основі вивчення словникового складу, фонетичної і граматичної систем тощо. Однак автоматично використовувати набуті знання у спілкуванні учні здебільшого не вміють. Навчання рідної мови потребує комунікативного спрямування, при якому, займаючись навчально-мовленнєвою практикою, учні навчилися використовувати ці засоби спілкування для побудови усних і писемних висловлювань у певному стилі із врахуванням обставин мовлення. Цьому підпорядковується і робота над розвитком зв’язного мовлення.

Проаналізувавши особливості формування комунікативності в молодшому шкільному віці можна зробити висновок, що розвиток спілкування відбувається не шляхом накопичення кількісних змін у цій діяльності, а здійснюється як зміна якісно - своєрідних цілісних форм комунікативної діяльності, що характеризується насамперед своїми потребами, а вже потім - переважанням тих чи інших операцій і дій спілкування. Аналіз праць також свідчить про те, що розвиток спілкування відбувається в тісному зв’язку із змінами загальної життєдіяльності, зі зміною у неї провідної діяльності та місця у взаємовідносинах з природним і соціальним оточенням. Спілкування є важливим фактором розвитку психіки дітей.

Комунікативний підхід до вивчення рідної мови з урахуванням міжпредметних зв’язків передбачає враховувати лінгвістичний, психологічний, педагогічний і методичний аспекти.

Вивчення, аналіз і узагальнення педагогічного досвіду засвідчує, що вчителі початкових класів переважно навчають молодших школярів правилам і визначенням з фонетики, лексики, граматики. Вони недостатньо приділяють увагу проблемі спілкування. Спостереження за уроками рідної мови, читання, природознавства та ін. показали, що учні молодшого шкільного віку не вміють застосовувати мовні засоби для спілкування.

З метою розвитку потреби та інтересу до навчання української мови та інших предметів слід особливу увагу звернути на формування мовленнєвих умінь і навичок молодших школярів в умовах ситуативного навчання.

Мовленнєві вміння передбачають роботу над темою, метою висловлювання, головною думкою, заголовком, відбором мовних засобів, усуненням помилок у висловлюванні.