Сторінка
2

Статеве виховання молодших школярів

Актуальність статевого виховання зумовлена також зниженням культури міжстатевих відносин юнаків і дівчат, девальвацією цінностей материнства, батьківства, руйнуванням відповідальності за долю власних дітей і сім’ї.

Питанням статевого виховання велику увагу приділяли такі видатні вчені: В.Бехтерев, П.Блонський, А.Макаренко, Й.Песталоцці, Ж.-Ж.Руссо, В.Сухомлинський. Проблему статевого виховання розглянуто у працях Т.Говорун, Д.Ісаєва, В.Кагана, Д.Колесова, І.Кона, В.Кравця, І.Мезері, Ю.Орлова, А.Петровського, А.Хрипкової.

Сьогодні у зв’язку з переоцінкою багатьох норм відбувається переорієнтація сучасної вітчизняної педагогіки і в питаннях статевого виховання. Особливості психічного розвитку дитини, пов’язані з її приналежністю до тієї чи іншої статі, все докладніше вивчаються психолого-педагогічними науками, і результати цих досліджень поступово впроваджуються у практику виховання. Проте відсутня єдина стала система поглядів на проблему та шляхи її вирішення, як немає і єдиного визначення поняття “статеве виховання”.

За Д.Ісаєвим, статеве виховання як невід’ємна частина загального фактично розпочинається з перших років життя дитини і триває впродовж усіх вікових періодів її становлення як особистості взагалі та як представника певної статі. Цей процес відбувається завдяки тому, що дитина постійно включена в усю складну систему життєдіяльності людей. У сучасній педагогічній літературі пропонується таке визначення статевого виховання: “Статеве виховання – складова частина загального процесу виховної роботи сім’ї і школи, спрямована на формування свідомості дитини у відповідності з її належністю до певної статі, забезпечення умов для її нормального психосексуального розвитку”.

Статеве виховання, як зазначає В.Кравець, – це організований і цілеспрямований процес формування фізичних, психічних і моральних якостей особистості, установок, що визначають корисне для суспільства ставлення людини до протилежної статі та високоморальні стосунки між статями.

Статеве виховання – це процес, спрямований на вироблення якостей, властивостей, а також установок особистості, які визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників іншої статі. Воно включає в себе чотири основних тісно взаємопов’язаних аспекти − соціально-психологічний, педагогічний, медичний та сексологічний. За В.Каганом, статеве виховання – це процес систематичного, свідомо запланованого і здійснюваного виховання, що передбачає певний кінцевий результат дії – формування статевої свідомості та поведінки .

Пропонуються і такі визначення цього поняття: це формування свідомості дитини у відповідності з її належністю до певної статі, забезпечення умов для нормального психосексуального розвитку особистості, засвоєння суспільно усталених нормативів статевої поведінки, яке здійснюється завдяки характеру спілкування дитини у колі сім’ї, змісту гри, занять та навчання, орієнтованих на успішне виконання статевих ролей – хлопчика, юнака, сина, нареченого, батька, чоловіка (для жіночої статі відповідно).

Із різноманітних визначень статевого виховання найбільш поширеним у наш час є таке: статеве виховання – складова частина загального виховного процесу, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді та оволодіння нормами взаємин із представниками протилежної статі, а також правильне ставлення до питань статі.

На основі аналізу вищевказаних трактувань під статевим вихованням ми розуміємо систематичний, свідомо спланований вплив на формування статевої свідомості і поведінки дітей, підготовку їх до сімейного життя, яка має на меті формування цілісної особистості хлопчика та дівчинки, здатних розуміти психологічні і фізіологічні особливості статей в зв’язку з соціальними і моральними нормами. Одночасно це і формування таких цінностей, як доброта, терпимість, порядність, доброзичливість, повага один до одного, що є складовою частиною загальної культури особистості. Також статеве виховання – це і здобуття інформації з питань медико-біологічного характеру, грамотної, систематизованої, адаптованої до відповідного віку системи юридичних знань з питань шлюбно-сімейних відносин, гігієни дівчини і хлопця, формування відповідального ставлення за свої дії та вчинки, відповідального батьківства.

Колегія Міністерства освіти і науки України рішенням від 26.02.1996 р. визначила мету статевого виховання в сучасних умовах – підготовка до сімейного життя, формування культури сімейних і статевих відносин. Ю.Орлов, розглядаючи сутність статевого виховання, вказує, що завданням статевого виховання є управління і контроль статевої потреби як з боку суспільства, так і з боку самої людини. Ігнорування цього виховного впливу деформує механізми статевої ідентифікації. Порушення цього процесу проявляється у зниженні народжуваності та погіршенні виховання підростаючого покоління.

Більш широко визначає зміст статевого виховання В.Каган, вважаючи, що процес статевого виховання складає все те, що виховує здорову і цілісну особистість чоловіка та жінки, здатних адекватно усвідомлювати і переживати свої фізіологічні та психологічні особливості у відповідності з існуючими в суспільстві соціальними та моральними нормами, і завдяки цьому встановлювати оптимальні відносини з людьми своєї та протилежної статі в усіх сферах життя.

В.Кравцем були сформульовані основні завдання статевого виховання: здійснення гетерогенної соціалізації, метою якої є формування відповідних (чоловічих чи жіночих) рис поведінки та правильне ставлення до протилежної статі; формування таких якостей, що лежать в основі гетеросексуальних стосунків (честь, вірність, гідність); культивування дружби і любові у стосунках хлопців та дівчат; прищеплення навичок особистої гігієни, формування здорового способу життя; організація статевого самовиховання школярів; вироблення вміння оцінювати свій стан, свої сексуальні прояви.

Виходячи із загальних завдань статевого виховання, В.Каган виділяє основні його напрями: 1) статеворольове виховання, що сприяє формуванню мужності та жіночності; 2) сексуальне виховання, яке спрямоване на оптимізацію формування сексуально-еротичних орієнтацій і сексуальної свідомості із урахуванням моральних вимог; 3) підготовка до шлюбу; 4) підготовка до відповідального батьківства; 5) формування здорового способу життя. Автор наголошує, що вище розглянуті напрями є взаємозв’язаними, взаємообумовленими складовими цілісного виховного процесу, який повинен починатися з перших років життя дитини. На думку Д.Колесова, Н.Сельверової, статеве виховання має ґрунтуватися на таких положеннях:

1) статева належність є найважливішим стрижнем формування особистості, а отже, формування в дітях еталонів справжнього чоловіка та істинної жінки, як і потреби дотримуватися цих еталонів, необхідне не лише з метою правильного сексуального розвитку, але і для нормальної та ефективної соціалізації особистості;

2) статевий потяг повинен не придушуватися, а навпаки, заохочуватися, але саме шляхом прищеплення педагогічно прийнятних способів його задоволення в міжособистісному спілкуванні з особами протилежної статі.