Сторінка
2
Другий варіант – реструктуризація комерційного боргу у рамках Лондонського клубу приватних кредиторів.
Лондонський клуб – міжнародне об’єднання приватних комерційних банків. Спормований у кінці 70-х рр. ХХ ст. для вирішення проблем, які виникають через нездатність низки країн (в першу чергу країн, що розвиваються) регулярно обслуговувати зовнішню заборгованість. На відміну від Паризького, Лондонський клуб займається питаннями заборгованості перед приватними комерційними банками, кредити яких не гарантуються державою. Перше засідання Лондонського клубу було скликане в 1976 році у зв’язку з проблемами Заїру. Всього в 1981-1983 рр. укладено чотирнадцять угод на 10 млрд. дол. США; наступні два роки, після світової боргової кризи 1982 року сорок сім угод на 130 млрд. дол. США. В 1994-1996 рр. Лондонський клуб здійснив реструктуризацію зовнішньої заборгованості Польщі, Болгарії, Румунії, Угорщини, а також деяких країн, що розвиваються (наприклад, Бразилії і Габону). У клуб сьогодні входить близько 600 комерційних банків індустріально розвинутих країн світу на чолі з банківським консультативним комітетом (БКК). Банки-члени БКК Лондонського клубу: Німеччина (Deutshe Bank AG (голова БКК), Dresdner Bank, Kommerzbank AG), Італія (Banca Commerciale Italiana, Mediocredito Centrale), США (Bank of America), Великобританія (Midland Bank), Японія (Bank of Tokyo Mitsubishi, Dai-Ichi Kangyo Bank, Industrial Bank of Japan (співголова БКК)), Франція (Credit Lyonnais SA (співголова БКК), Banque Nationale de Paris SA), Австрія (Creditanstalt-Bankverein). (Дані глобальної сітки Інтернет. Сервер Лондонського клубу.)
Переоформлення заборгованості комерційним кредиторам здійснюється двома основними способами:
скороченням заборгованості у результаті викупу боргових зобов’язань з дисконтом з вторинного ринку країнами з низьким рівнем доходу за рахунок коштів Фонду скорочення заборгованості Міжнародної асоціації розвитку (МАР) (дане положення стосується лише кредитів, отриманих по лінії МАР); чи конверсії боргів (рис. 3).
Необхідність створення Фонду (1989 р.) було зумовлене наступними причинами: нездатністю боржників обслуговувати зовнішню заборгованість через важке економічне становище; діючі механізми реструктуризації боргів не давали ніяких позитивних зрушень у даній групі країн; відбувався постійний відтік кредиторів через погіршення ситуації.
Програми переоформлення заборгованості по лінії Фонду скорочення заборгованості МАР мають без поворотний разовий характер, тобто шляхи подальшої реструктуризації не розглядаються. Розмір коштів, що виділяються Фондом, обмежений 10 млн. дол. (у деяких випадках більше), а операції вважаються доцільні, якщо вони дають можливість погасити не менше 85% заборгованості приватним кредиторам. Кошти Фонду використовуються для викупу лише основного боргу у формі середньо- і довгострокових державних зобов’язань приватним кредиторам, а відсотки, нараховані по боргу, погашаються боржником. Кошти Фонду МАР можуть використовуватися на конверсію боргу у програми розвитку національної економіки.
зниження боргу і його обслуговування в рамках “плану Брейді”, запропонованого адміністрацією США у 1989 році, чи конверсії боргів для країн із середнім рівнем доходу (рис. 4).
Суть “плану Брейді” полягала в тому, щоб урізноманітнити форми фінансової підтримки країн, що розвиваються, розробити схеми, які дозволять зменшити борг комерційним банкам і платежі щодо його обслуговування. Першою випробувала “план Брейді” Мексика, підписавши в липні 1989 року угоду, у відповідності до якої більша частина боргу іноземним банкам у розмірі 54 млрд. дол. була скорочена на 35% (майже на 19 млрд. дол.), у тому числі і шляхом обміну боргових зобов’язань на акції національних підприємств.
Передбачаються такі форми:
викуп боржником певної частини своїх боргових зобов’язань із знижкою (дисконтом) на вторинному ринку;
обмін зобов’язань на цінні папери із меншим номіналом чи під більш низькі відсотки (облігації Брейді) з довшим (більше 10 років) періодом обертання і пільговим періодом виплати відсотків;
Облігації типу “Брейді” є державними облігаціями, емітованими в обмін на реструктуризований борг перед комерційними банками. Як правило, ці зобов’язання в частині номіналу гарантовані облігаціями Казначейства США. Вже на сьогодні в облігаціях типу “Брейді” оформлено більше 1/3 всіх зовнішніх державних зобов’язань країн Латинської Америки.
обмін частини боргових зобов’язань і відсотків на національну (неконвертовану) валюту, або на акції національних компаній країн-боржників.
Операції підтримуються коштами, отриманими із офіційних джерел (кредитами МБРР, МВФ та іншими міжнародними організаціями, коштами, отриманими на двосторонній основі від країн-донорів). У якості невід’ємного елементу “плану Брейді” передбачається прийняття країною-боржником ухваленої МВФ і Світовим банком (МБРР) національної програми економічного розвитку, яка, як правило, включає наступні заходи: контроль за грошовою масою, скорочення бюджетного дефіциту і темпів інфляції; приватизація; у зовнішньоекономічній діяльності – лібералізація торгового і валютного режимів.
Серед основних схем реструктуризації зовнішнього боргу найбільшого поширення набули такі:
Перенесення термінів платежів (пролонгація);
Нові кредити з цільовим призначенням оплати минулих боргів (за схемою “Ponzi”);