Сторінка
3

Дидактична сутність наступності в економічному вихованні учнів шкіл і студентів вищих педагогічних закладів

за змістом неперервність виступає у вигляді дидактичної системи знань, умінь, навичок, створення відношень;

у процесуальному аспекті «неперервність як процес систематичного накопичення і поновлення економічних знань, формування економічного мислення, їх перманентної актуалізації згідно з новими змістовими та інституційними вимогами економічного середовища всередині країни та на глобальному ринку, виховання ініціативності, підприємливості, відповідальності за власну економічну поведінку, раціонального прийняття рішень з метою досягнення оптимального результату з максимальним застосуванням інтелектуального потенціалу індивіда та оптимальними затратами наявних ресурсів», стала основою для визначення дидактичних умов економічного виховання в функціональній системі «школа – ВНЗ».

Наступність в освіті є основною умовою всебічного розвитку особистості, засобом реалізації здібностей, а також удосконалення раніше здобутих знань, умінь і навичок.

Формування установки на наступність – процес тривалий. Йому передують розвинута потреба в здобутті і поглибленні знань, почуття задоволення від учіння, формування пізнавальної активності. Знання, стаючи соціально значимими, впливають на розвиток таких важливих рис особистості, як соціальна активність та соціальна зрілість.

«Термін «наступність» такі науки, як філософія, психологія, педагогіка трактують дещо по-різному (Б. Ананьєв, А. Алексюк, В. Бондар, З.Єгорова, Н. Кузьміна, Н.Нікандров, В. Паламарчук та ін.). З філософського боку наступність – це зв’язок між різними етапами або ступенями розвитку, сутність якого полягає у збереженні тих чи інших елементів цілого або окремих сторін його організації при переході від одного етапу до іншого, і взагалі, при будь-яких якісних змінах. Як уже йшлося вище, діалектика розглядає наступність, виходячи з тлумачення розвитку як спіралевидного висхідного руху, кожна вища форма якого, ґрунтуючись на нижчих, не скасовує їх, а включає в себе. У суспільному розвитку наступність форм матеріального виробництва визначає наступність різних форм духовного життя, які, проте, підлягають і своїм внутрішнім законам розвитку, безпосередньо залежачи від нагромадженого попередніми поколіннями матеріалу.

Наукове розуміння наступності має особливе значення для аналізу закономірностей розвитку духовної культури, для боротьби як з некритичним ставленням до досягнень минулого, так і з запереченням культурної спадщини.

Уперше педагогічний принцип наступності був проголошений в кінці 1918 року в документі «Основні принципи єдиної трудової школи», у написанні якого брали участь Н. Крупська, А. Луначарський. «Вся система нормальних шкіл від дитячого садка до університету, – підкреслюється в документі, – являє собою єдину школу».

Якість підготовки спеціалістів у ВНЗ залежить від навчання в середній школі, а вищий навчальний заклад, у свою чергу, здійснює великий вплив на розвиток середньої школи. Дійсність принципу наступності визначається структурою системи народної освіти. Під наступністю розуміють «об’єктивно необхідний зв’язок між новим і старим в процесі розвитку того прогресивного, раціонального, що було досягнуте на минулих ступенях, без чого не можливий рух уперед». Наступність як соціальне явище означає зв'язок між різними етапами розвитку суспільства, його культури, науки і школи. Сутність наступності полягає в тому, що при зміні цілого як системи, зберігаються окремі його компоненти і способи організації. Без наступності неможливий рух уперед в усіх сферах людської діяльності, бо нове не виникає на пустому місці. Його основою є досягнуте на попередніх етапах. Наступність передбачає зв'язок минулого, теперішнього і майбутнього, що дозволяє поєднувати нові форми організації і способи діяльності зі старими, замінювати їх більш досконалими, знаходити нові методи. Як педагогічний принцип, наступність визначає тісний зв'язок деяких компонентів, змісту, форм, методів навчання на різних його етапах та ступенях. Наступність дає осмислення вивченого матеріалу на вищому рівні, закріплює вивчені знання новими, розкриває нові зв’язки, завдяки чому збільшується якість засвоєних знань, умінь і навичок. Говорячи про наступність між середньою і вищою школою, треба мати на увазі той фундамент знань, умінь і навичок, культуру інтелектуальної праці, які формує середня школа і з чим випускники приходять до ВНЗ. Наступність передбачає готовність випускників школи до навчання у ВНЗ, здатність до систематичної розумової праці, що визначається інтелектуальним розвитком, засвоєнням методів самоосвіти. Інший бік наступності – науково-матеріалістичний світогляд, вольова і моральна стійкість, комунікативність, навички самостійного життя.

ВНЗ, де проходить духовне і наукове формування студентів, продовжує роботу з розвитку і збагачення того, що закладено середньою школою. Найбільш ефективна наступність, якщо між вищим навчальним закладом і середньою школою здійснюються прямі зв'язки. Встановлення наступності між середньою і вищою школою допомагає ліквідувати деякі прогалини між ними, у всякому разі, значно їх послабити. Ці прогалини проявляються в змісті освіти і структурі навчального процесу.

Визначення наступності показують, що вони відрізняються один від одного залежно від того, про яку з них йде мова: в умовах одного й того ж навчального закладу, напрямку виховного процесу. Наведемо визначення наступності стосовно середньої школи:»… поняття наступності включає у якості її суттєвих ознак таку послідовність навчально-виховної роботи, де у кожному наступному кроці продовжується закріплення, розширення, ускладнення та поглиблення таких знань, умінь і навичок, які складали зміст навчальної діяльності на попередньому етапі». Подібні ідеї розвиваються у працях, присвячених різним напрямкам виховного процесу. «Принцип наступності, – як пише І. Прокоп’єв, – означає логічно підготовлений, природний перехід у розвитку діяльності вихованців від одного етапу до іншого».

Дані про наступність навчально-виховного процесу в одному й тому ж навчальному закладі можуть використовуватися на зіткненні різних навчальних закладів з урахуванням об'єктивних різниць. Ця специфіка повинна знайти своє відображення і у визначенні сутності наступності за умови суперечності взаємодії систем навчально-виховного процесу в різних навчальних закладах. Тому особливої уваги заслуговують зусилля авторів, спрямовані на вирішення цього завдання.

Наведемо характерні визначення такого роду наступності:

«Наступність – це загально педагогічний принцип, який за ставленням до навчання потребує постійного забезпечення, нерозривного зв’язку між окремими сторонами, частинами, етапами і ступенями навчання і всередині їх; розширення та поглиблення знань, отриманих на попередніх етапах навчання, перетворення окремих уявлень і понять у чітку систему знань, умінь і навичок; поступово – висхідного розгортання усього навчального процесу відповідно до змісту, форм і методів роботи при обов'язковому врахуванні якісних змін, які відбуваються в особистості учнів і студентів».