Сторінка
2

Формування мотивів природоохоронної діяльності у молодших школярів

Учіння, як і будь-яка інша діяльність, здійснюється під впливом певних стимулів, спонукань, що є рушійними силами навчально-пізнавальної активності учня. Такими спонукальними стимулами є потреби, інтереси, переконання, ідеали, уявлення учня про себе, цінність орієнтації тощо. Вони утворюють мотивацію (або мотиваційну сферу) навчальної діяльності молодшого школяра.

Не випадково в останні роки широко досліджують психологічний аспект виникнення, формування й розвитку позитивної мотивації учіння, в тому числі навчально-пізнавальних мотивів, які не тільки є найважливішими внутрішніми спонуками учіння, але й сприяють самовизначенню особистості, її самореалізації й самовдосконалення. Тому завдання забезпечення формування учбової мотивації є одним із найбільш нагальних в умовах реформування національної системи освіти. Управління цим процесом значною мірою залежить від рівня психолого-педагогічної розробленості цієї проблеми.

Мотиви учіння молодших школярів, особливості розвитку мотиваційної сфери в умовах навчальної діяльності на різних етапах розвитку психолого-педагогічної науки досліджували такі вчені, як Л.І. Божович, Л.С. Виготський, В.К. Вілюнас, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, С. Занюк, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, А.К. Маркова, М.В. Матюхіна, О.Я. Савченко, В.В. Столін, Х. Хекхаузен та ін. Під час вивчення психологічних проблем мотивації учіння з’ясовані деякі закономірності її становлення й функціонування, зокрема розкрита полівмотивованість учбової діяльності, описана складна структура та динаміка мотивів, що її зумовлюють, виявлені деякі вікові особливості мотивації учіння молодших школярів.

Проблеми мотивації неможливо розв’язувати без врахування соціальних норм, цінностей, суспільних умов і місця особистості в суспільстві. Кардинальні зміни, що відбулися в житті нашої держави, викликали ускладнення щодо ціннісних орієнтацій людей. Практично ніхто не заперечує, що освіта разом з суспільством переживає кризу, суть якої - в нездатності педагогіки здійснювати випереджальну, прогностичну функцію та вказувати практичні шляхи розв’язання назрілих освітніх проблем. Саме зміни в суспільному житті викликали зміну його соціального замовлення, отже, й освітніх цілей та цінностей.

У наш час започатковується освіта, в основі якої лежить уявлення про гуманістичний тип особистості, яка є самоцінністю й ціллю, а не засобом суспільного розвитку. Відбувається перехід до особистісно зорієнтованої моделі навчання, мета якої - створення максимально сприятливих умов для розвитку і саморозвитку особистості учня, виявлення та використання його індивідуальних особливостей, турбота про його фізичне та емоційне здоров'я. Аналіз принципів, закономірностей та ознак особистісно зорієнтованої моделі навчання свідчить, що їх реалізація неможлива без підтримки будь-яких проявів внутрішніх прагнень учнів. Отже, виховання мотивації учіння школярів і забезпечення мотиваційної основи навчального процесу - одна з умов життєздатності нової моделі освіти, оскільки існує прямий зв'язок ціннісних орієнтацій особистості з її мотиваційною сферою.

Огляд найбільш впливових психологічних теорій мотивації (біхевіористські, когнітивні, психоаналітичні, гуманістичні, теорія К. Левіна, теорія діяльнісного походження мотиваційної сфери людини) дає можливість констатувати, що численність мотиваційних концепцій (тільки в закордонній психології їх налічується близько 50) призвела до неоднозначного вирішення майже всіх проблем, пов’язаних з мотивами і мотивацією.

Основні мотиваційні теорії розроблено у двох відмінних методологічних традиціях: біхевіористські та когнітивні підходи є суто експериментальними, їх побудовано в традиціях природничо-наукового знання, а більшість психоаналітичних та гуманістичних концепцій розробляються й застосовуються без експериментальної перевірки.

Але незважаючи на те, що мотиваційні концепції як різні способи пояснення, передбачення й керування поведінкою, контрастуючи між собою, іноді здаються несумісними, між ними, як зазначають фахівці (В.М. Дружинін, Є.П. Ільїн, Р.С. Немов, Х. Хекхаузен та ін.), спостерігається взаємодоповнюваність. Тому існує необхідність певного синтезу підходів, врахування того раціонального, що є в кожному з них. Значить, навряд чи має сенс різко розмежовувати існуючі погляди на природу мотивації людської поведінки, яка має подвійну детермінацію - зовнішню і внутрішню. Доцільно розглядати цей феномен як єдність внутрішнього і зовнішнього, соціального і індивідуального, фізіологічного і психічного.

Вітчизняна наука, перебуваючи на гуманістичних позиціях, розв’язує проблеми мотивації як психолого-педагогічної категорії з позицій діяльнісного підходу, основи якого були закладені Л.С. Виготським, П.Я. Гальперіним, О.М. Леонтьєвим, А.Р. Лурією, С.Л. Рубінштейном. Відповідно до концепції діяльнісного походження мотиваційної сфери людини її джерела виходять з практичної діяльності, причому між структурою діяльності та будовою мотиваційної сфери людини існують відношення ізоморфізму (взаємовідповідності). Отже, в основі змін, що відбуваються з мотиваційною сферою людини, лежить система діяльностей, динаміку розвитку яких зумовлюють зміни в мотиваційній сфері людини, придбання нею нових потреб, мотивів і цілей.

Оскільки саме визначання феноменів “мотив” і “мотивація” становлять певну наукову проблему, розглянемо наукові підходи до розуміння їхньої сутності: моністичний та інтегральний. При моністичному підході мотив розуміють як один конкретний психологічний феномен: потребу (Л.І. Божович, О.Г. Ковальов, С.Л. Рубінштейн та ін.), ціль (К. Левін, О.М. Леонтьєв, С.П. Манукян та ін), спонукання (В.К. Вілюнас, В.І. Ковальов, М.Ш. Магомед-Емінов та ін.) та інші. Але жоден з них не є досить переконливим, оскільки спроба знайти одну детермінанту - це шлях у безвихідь: поведінка як системне утворення зумовлено системою детермінант. При інтегральному підході вважається, що мотив є багатокомпонентним психологічним утворенням (Є.П. Ільїн, В.Г. Леонтьєв, Д.М. Узнадзе та ін), тобто всі психологічні феномени (потреба, ціль, намір, спонукання, формулювання тощо) можуть впливати на формування конкретного мотиву, але жоден не може підмінити його в цілому.

Мотив має характеристики (динамічні - сила й усталеність, та змістовні), функції (спонукальну, спрямовувальну, стимулювальну тощо), розмаїття класифікацій. Але жоден з цих феноменів не має однозначного визначення.

Мотивація є таким самим суперечливим поняттям. Вона розглядається як структурне утворення, сукупність факторів чи мотивів (В.І. Ковальов, К.К. Платонов, В.Д. Шадриков та ін) або як динамічне утворення, процес (В.К. Вілюнас, І.А. Джидар’ян, Є.П. Ільїн та ін.), тобто також немає єдності у розумінні її сутності. Проблема навчальної мотивації також до кінця не розв’язана, що ускладнює пошуки засобів її підвищення.

Аналіз наукової літератури переконливо доводить, що чільне місце у процесі навчання займає цілепокладання, оскільки саме вектор “мотив - ціль” (Б.Ф. Ломов) є якісним новим утворенням - мотивацією. Отже, цілепокладанню варто приділяти увагу в процесі навчання: воно є підґрунтям самонавчання. Не менш важливими є дослідження ролі емоцій у вихованні правильної мотиваційної спрямованості дітей у процесі навчання. Емоції, як відомо (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, А. К Маркова, С.Л. Рубінштейн та ін), залежать від особливостей діяльності людини та її мотивації й самі є мотиваційними чинниками діяльності. Цікавим нам здається твердження (В.Г. Асєєв, А. К Маркова, С.О. Смирнов та ін.), про те, що стан емоційного комфорту у процесі навчання мусить змінюватися станом відносного дискомфорту - невдоволеність інколи є збудником пошуку нових способів роботи, самовдосконалення.