Сторінка
8
На результаті XX століття й напередодні третього тисячоріччя при виникненні глобально-кризових проблем (екологічних, демографічних, соціальних) особливу гостроту здобуває пошук нових можливостей і ресурсів для їхнього раціонального рішення. Один з конструктивних шляхів пов'язаний зі створенням інноваційних високих технологій, причому не тільки в традиційній виробничій області, але й в інших сферах людської діяльності, досліджуваних, зокрема, акмеологієй.
Високий професіоналізм і творча майстерність фахівців - один з найважливіших властиво людських ресурсів, який стає фактором оптимального рішення насущних глобально-кризових проблем. У цьому соціокультурному контексті особливе значення набуває нова інтегративнеокомплексна наука акмеологія (греч. akme - вершина, розквіт). Тому що саме вона вивчає закономірності й технології розвитку професіоналізму й творчості як акме-форм оптимального здійснення всіляких видів професійної діяльності.
Акмеологія - наука нова, що перебуває в стадії активного становлення. Символічно. що поява цього терміна ставиться до періоду бурхливого інтелектуального і соціального пошуку 1920-х років, коли виникли такі галузі науково-практичного знання, як еврилогія (П. Енгельмейер), ергонологія (В. Мясіщев), рефлексологія (В. Бехтєрєв) і в тому числі акмеологія (Н. Рибников). Якщо соціокультурним прототипом виникнення акмеології був такий плин у російської поезії початку XX століття. як акмеізм (Н. Гумільов, С. Городецький, А. Ахматова й ін.), те її естественнонаучной передумовою стали дослідження Ф. Гальтона й В. Освальда про вікові закономірності творчої діяльності й І. Перна, що вивчав залежність її продуктивності від різних психобіологічних факторів.
У розвитку акмеології можна виділити чотири основні етапи. Перший - латентний. коли складалися історичні, культурологічні, соціальні, філософські, наукові, практичні, педагогічні передумови виділення в науковім пізнанні нової сфери людинознавства. Другий етап - номінаціонний, коли соціальна потреба в такого роду знанні була усвідомлена й позначена шляхом уведення Н. Рибниковим в 1928 році спеціального терміна "Акмеологія". Третій етап - інкубаційний, його початок датується виникненням концептуальної ідеї Н. Кузьміній про необхідність констеляції досліджень акмеологічної проблематики як нової області людинознання. Передумовою з'явилися систематизація й узагальнення, аналіз і диференціація людинознання другої третини XX століття в працях Б. Ананьева. Завершився цей етап висуванням програми розгортання акмеології в якості особливої дисципліни. Четвертий - інституціональний - етап пов'язаний зі створенням ряду соціальних структур: акмеологічної кафедри, лабораторій у вузах і, нарешті, Міжнародної академії акмеологічних наук. У рамках цих науково-навчальних структур ведуться дослідження [б], розробляються акмеологічні технології і здійснюється професійне навчання.
З метою вивчення й аналізу акме-форм, успішної й творчої професійної майстерності й розробки оптимальних технологій розвитку професіоналізму акмеологія проводить комплексні дослідження процесів і способів здійснення різними фахівцями професійної діяльності, синтезуючи для цього досягнення інших наук про людині, насамперед філософії, соціології, психології, фізіології, генетики й педагогіки. Свою онтологічну визначеність акмеологія здобуває внаслідок центрування на виявленні, описі, аналізі феноменології акме-форм у життєдіяльності людини, у його становленні як професіонала, психологічно творчому й соціально успішнім здійсненні професійної діяльності. Акмеологический аспект феноменології творчої майстерності представлений у працях.
Отримане в результаті психолого-акмеологічних досліджень наукове знання про закономірності й способи досягнення вершин професіоналізму і творчості характеризує такий інтегративний по своїй соціокультурній природі й системоутворюючий за методологічним значенням онтологічний атрибут, як " акмеологічність" соціокультурного буття людину.
Із цього погляду акмеологічність можна розглядати в синхронічному плані у вигляді самовдосконалення людину, а діахронічно - у вигляді його професійної соціалізації. Затребуваність акмеології в сучасній Росії в умовах перехід до ринкових відносин, державотворення й демократичного суспільства здобуває особливу актуальність. Для цього необхідні активні люди, високі професіонали, що володіють ініціативою, діловитістю, організованістю й творчим потенціалом.
У справжній період активно формуються методологічні принципи, концептуальні підходи й дослідницькі стратегії, розробляються практично орієнтовані акмеологічні технології, які покликано вмонтувати акмеологію в систему сучасних наук і забезпечити впровадження отриманого нею знання в соціальну практику.
Акмеологія, як будь-яка інша область наукового знання, має не тільки загальнонаукові принципи, що конституюють її категоріальноеметодологічно як науку, але й конкретні дисциплінарні особливості, які характеризують її як специфічну галузь предметно-методичного знання. Оскільки вона - наукова дисципліна, що формується, визначення її предметно-методичної специфіки й категоріальнотметодологічних рамок представляє особливе проектувальне завдання, від рішення якої певною мірою залежать шляху подальшого розвитку конкретних акмеологічних досліджень. Їм властиві три основні орієнтації: загальнонаукова,технологічна й гуманітарна.
Природа творчості може бути розкрита через певні показники, а саме:
1. Істоти, у яких розвинутий пошуковий механізм, що е наріжним для процесу творчості, характеризуються мінімального агресивністю щодо свого оточення та найбільш чутливі до закликів допомоги інших істот.
2. Творчість є основою розвитку емпатійних здібностей, здатності розуміти точку зору іншої людини, формування непрагматичної ціннісно-світоглядної орієнтації особистості.
3. Творчість передбачає вихід за межі рольових установок особистості, вміння дистацціюватися від ситуації, готує умови для досягнення однієї з головних цілей розвитку людини - статусу творчої особистості, оскільки творчість є виходом у сферу багатозначного, багатомірного, парадоксального, бісоціативного розуміння реальності та її опанування; творчість передбачає актуалізацію надситуативностІ як здатності суб'єкта виходити за межі однозначних конструкцій "зовнішньої доцільності".
4. Творчість та альтруїзм позитивно взаємокорелюють та щільно пов'язані, що свідчить про відкритість творчої особистості світові.
5. Творчість є однією з цілей розвитку особистості та може бути пов'язаною з такими категоріями як самоактуалізація, самовдосконалення, самоздійснення, самовираження.
6. Творчість е цілісним утворенням, вона не, обмежується такими аспектами функціонування психіки людини як образний, логічний, поведінковий та ін., а проявляється на всіх рівнях психічної активності людини.
7. Творчості притаманні синергетичні риси, тому творча людина виявляє феномен творчої багатомірносгі, коли окремий талант людини складається із суми її талантів.