Сторінка
11
Англійська мова як предмет викладання виявляє потужні ресурси для розвитку фахової компетентності спеціалістів, оскільки, як ми зазначили вище, фахова компетентність є невід'ємним компонентом життєвої (ключової) компетентності особистості. Ці ресурси пов'язані з можливостями формування під час викладання англійської мови таких особистісних аспектів як соцІокультурна компетентність (що пов'язується з розширенням шляхів взаємодії людини зі світом завдяки освоєнню додаткового мовного коду спілкування та освоєння дійсності), розвиток інтерактивних стратегій взаємодії зі світом (завдяки розвитку соціальних ролей, що випливає з комунікативно-рольової спрямованості процесу викладання іноземних мов), розвиток мотиваційної бази індивіда (завдяки відповідній навчальній діяльності на заняттях англійської мови), розширення сфери асоціативних зв'язків та механізмів асоціативності, що е' підґрунтям творчого опанування дійсності (і випливає з методик розвитку асоціативного мислення, які активно використовуються на заняттях англійської мови), синтез абстрактно-логічних та емоїцйно-образних стратегій пізнання світу, сполучення технічного та гуманітарного аспектів підготовки спеціалістів як бази для швидкого розвитку7 особистості (завдяки використанню наочності на заняттях англійської мови та спрямованості на поєднання образного та вербального компонентів мовного акту) та ін.
Підсумовуючи, можна стверджувати, що предмет акмеології, як узагальнено відзначає Н.В. Кузьміна, є цілісна людина в пору самореалізації її творчої зрілості. Зрілість - період у житті людини від самостійного вибору професії і навчального закладу до самостійного планування ритму і режиму роботи, самостійної організації свого часу і способу досягнення шуканих результатів. Таким чином, процеси саморегуляції в педагогічних кадрах проходять у духовній, фізичній і професійній сферах на трьох рівнях: 1) на етапі здобуття професійної освіти у навчальному закладі; 2) в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; 3)в період самостійної професійної діяльності (з перших кроків професійної діяльності – до досягнення вершин у реалізації творчого потенціалу).
Таким чином, акмеологія, що виникла на перетині природничих, суспільних, гуманітарних і технічних наук, носить інтердисциплінарний характер. Акме – це найвища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора. Досвід акмеологічних досліджень особистості і професіоналізму може бути узагальнений і коректно асимільований у контекст сучасної науки. Одне з основних місць посідає тут принцип психосоціального дослідження, предметом якого є не абстрактна особистість, а конкретний суб’єкт. Специфіка предмета акмеології полягає в тому, що для неї не існує цілком онтологічно заданого об’єкта. Проблемне поле загальної і професійної акмеології визначається суб’єктно-діяльнісним підходом. Одним з основних методів акмеологічного дослідження є порівняльний аналіз високопродуктивних і малопродуктивних суб’єктів професійної діяльності. Процес акмеологічного пізнання спрямований на себе і на власну діяльність, тому діагностика в акмеології зосереджується на виявленні того, як особистість стає суб’єктом управління власною поведінкою в особистісній професійній, творчій і духовній сфері.
Компоненти і шляхи формування творчої особистості
Стан зрілості не з’являється в людини зненацька й одразу: на нього "працює" усе її попереднє життя. Не тільки від природної схильності, генетичного досвіду, але і від прожитого життя залежить, з яким запасом фізичної міцності підійде людина до зрілості, які ціннісні орієнтації і відносини складуть ядро її особистості, які здібності та потенційні складові професійної компетентності будуть характеризувати її як суб’єкта діяльності.
Зрілість – найбільш тривалий період онтогенезу, який характеризується тенденцією до досягнення найвищого розвитку духовних, інтелектуальних і фізичних здібностей особистості. Хронологічні межі цього періоду досить умовні й визначаються моментом завершення юності та початком періоду старіння. У психології вивчення зрілості представлене дослідженнями динаміки інтелектуальних і творчих здібностей, зміни провідних мотивів та інтересів, пошуком закономірностей розвитку особистості; вивченням психологічних аспектів таких подій зрілого віку, як укладання шлюбу, проблем сімейних стосунків, розлучень, батьківських функцій. Ступінь зрілості – це багатомірний стан людини, який реально показує, наскільки вона відбулася як член суспільства, як професіонал-діяч, як бідна чи багата за своїми зв’язками з навколишньою дійсністю особистість, як сім’янин чи "невиправний ловелас" і та ін. Ступінь зрілості не є статичною: вона відрізняється більшою чи меншою варіативністю і мінливістю.
Кожна людина протягом життя неминуче зіштовхується з трьома глобальними проблемами: робота, дружба і кохання. У відповідності зі способами їх вирішення і принципом двомірної системи, де один вимір представлений "соціальним інтересом", а інший – "ступенем активності", А.Адлер запропонував класифікацію типів особистості – керуючий, беручий, уникаючий і соціально-корисний типи, – з яких тільки останній є втіленням зрілості особистості.
Г.Олпорт припускав, що дозрівання людини – це безперервний процес становлення, який триває все життя. Він бачив якісну різницю між зрілою та незрілою чи невротичною особистістю. Поведінка зрілих суб’єктів функціонально автономна і мотивована усвідомленими процесами. Поведінка незрілих осіб, навпаки, спрямовується неусвідомленими мотивами, які витікають із переживань дитинства. Г.Олпорт вважав, що психологічно зріла людина характеризується такими рисами: 1) широкі межі "Я" (активність, включення у різні відносини, різноманітні погляди й інтереси); 2) здатність до дружньої інтимності та співчуття; 3) емоційна стабільність і самоприйняття (зріла особистість має позитивну думку про себе, іронічно ставиться до своїх недоліків, контролює власні емоції); 4) реалістичне сприйняття, досвід і рівень домагань (людина сприймає світ таким, яким він є, формує реальний своїм можливостям і здібностям рівень домагань); 5) здібність до самопізнання і почуття гумору (зріла особистість має чіткі уявлення про власні недоліки і позитивні риси, є само об’єктивною); 6) цілісна життєва філософія (система цінностей, життєві цілі, які роблять життя значущим)
Г.Олпорт розробив концепцію функціональної автономії особистості, яка ґрунтується на положенні, що поведінка дорослої людини зумовлена автономними мотивами. Власна функціональна автономія індивіда належить до сфери його інтересів, цінностей, настанов, намірів, системи мотивів, прагнень до постійного особистісного зростання, досягнення вищого ступеня зрілості. У цьому процесі розвивається самодостатня людина, яка від постійного власного розвитку, затрачених зусиль не чекає винагороди. Такий розвиток особистості не є простим підтримуванням власного існування в боротьбі з навколишнім середовищем. Це постійне прагнення до цілей і цінностей, сприйняття цього світу через ці цінності, розвиток відповідальності за власне життя.