Сторінка
2

Система підготовки наукових кадрів в Україні

Безпосередня мета прикладних наук - використання результатів фундаментальних наук для вирішення не тільки пізнавальних, а й соціально-практичних проблем. Тому тут критерієм успіху є не тільки досягнення істини, а й міра задоволення соціального замовлення.

Прикладні науки можуть розвиватися в напрямі і теоретичної і практичної проблематики. Наприклад, у сучасній фізиці фундаментальну роль відіграють електродинаміка і квантова механіка, використання яких у пізнанні конкретних предметних сфер створює багато різних галузей теоретичної прикладної фізики - фізику металів, фізику напівпровідників та ін. Подальше перенесення їхніх результатів у практику покликало до життя різноманітні практичні прикладні науки - металознавство, напівпровідникову технологію тощо, а їхній прямий зв'язок із виробництвом здійснюється за допомогою відповідних конкретних розробок. Усі технічні науки є прикладними.

Фундаментальні науки зазвичай випереджають у своєму розвитку прикладні, створюючи для них теоретичний доробок.

Вища атестаційна комісія (ВАК) України за погодженням з Міністерством освіти і науки України затвердила національну класифікацію наук. Основні галузі наук такі:

За призначенням і роллю в сучасному українському суспільстві кожна галузь наук поділяється на кілька груп. Наприклад, до економічних наук входять групи теоретичних економічних наук; механізмів регулювання економіки; фінансів, грошового обігу і кредиту; світового господарства і міжнародних економічних відносин; економіки підприємства та управління виробництвом; економіки галузей господарства; економіки природокористування та охорони довкілля демографії, економіки праці і соціальної політики; розміщення виробничих сил регіональної економіки.

У свою чергу, наука як соціальний інститут стає найважливішим фактором соціально-економічного потенціалу, потребує неабиякого зростання витрат, з огляду на те, що політика зі сфери науки перетворюється на одну з провідних сфер соціального управління.

У системі міждержавного управління багатьох країн сформувалися спеціальні органи керівництва наукою. На їхній базі побудовано механізм наукової політики, що активно і цілеспрямовано впливає на розвиток науки. Спочатку організація науки була майже повністю прив'язана до системи університетів та інших вищих навчальних закладів і будувалася за галузевими принципами. У ХХ ст. широко розвиваються спеціалізовані дослідницькі організації та установи. Виражена тенденція до зниження питомої ефективності витрат на наукову діяльність, особливо у сфері фундаментальних досліджень виявила необхідність створення нових форм організації науки. Отримала розвиток така форма організації науки, як наукові центри галузевого і комплексного характеру; виникли дослідницькі підрозділи, побудовані за проблемним принципом. Для вирішення конкретних наукових проблем, що часто мають міждисциплінарний характер, створюються спеціальні творчі колективи, які складаються з проблемних груп і об'єднуються в проекти і програми (наприклад програма освоєння космосу).

Основними цілями державної політики України у сфері наукової і науково-технічної діяльності визначено:

примноження національного багатства на основі використання наукових і науково технічних досягнень;

створення умов для досягнення високого рівня життя кожного громадянина, його фізичного, духовного та інтелектуального розвитку через використання сучасних досягнень науки і техніки,

зміцнення національної безпеки на основі використання наукових і науково-технічних досягнень;

забезпечення вільного розвитку наукової та науково технічної творчості.

Для досягнення основних цілей держава забезпечує соціально-економічні, організаційні, правові умови для формування та ефективного використання наукового та науково-технічного потенціалу, зокрема державну підтримку суб'єктів наукової і науково-технічної діяльності, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку наукових кадрів, підвищення престижу наукової діяльності, підтримку та заохочення наукової молоді.

В Україні правові організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку наукової і науково-технічної сфери визначає Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність" і доповнення та зміни до нього. Державне регулювання та управління у сфері науково-технічної діяльності здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та Президент України особисто.

Президент України як глава держави і гарант її державного суверенітету сприяє розвитку науки і техніки; забезпечує здійснення контролю за формуванням і функціонуванням системи державного управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності; визначає структуру органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління у сфері науки і техніки; розглядає пропозиції щодо ефективного використання коштів Державного бюджету України, спрямовані на розвиток науки, технологій та інновацій, удосконалення структури управління наукою, системи підготовки та атестації кадрів.

Верховна Рада України визначає основні засади і напрями державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності, затверджує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки та загальнодержавні (національні) програми науково-технічного розвитку України і здійснює загальне державне регулювання наукової і науково-технічної діяльності шляхом прийняття відповідних законів.

До повноважень Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади належать такі питання: здійснення науково-технічної політики держави; подання Верховній Раді України пропозицій щодо пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та їхнього матеріально-технічного забезпечення; затвердження державних (міжвідомчих) науково-технічних програм відповідно до визначених Верховною Радою України пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки; забезпечення реалізації загальнодержавних науково-технічних програм.