Сторінка
2

Ризик. Та види ризику

Витрати на безпеку

Рис. 1. Визначення прийнятного ризику

Сумарний ризик має мінімум при визначеному співвідношенні інве­стицій у технічну та соціальну сфери. Цю обставину потрібно врахо­вувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене ми­ритися.

Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 106 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.

Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосова­на для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.

Справді, коли працюють, навіть дотримуючись усіх встановлених відповідними правилами охорони праиі стандартних значень, все ще існує деякий рівень залишкового ризику, який неминуче повинен бути присутнім. Наскільки ризик є прийнятним чи неприйнятним — ви­рішує керівництво. Результат цього рішення буде впливати на багато вхідних даних та міркувань, серед яких не останнє місце посідає вартість ризику, оскільки головним завданням управління є і завжди буде ви­значення вартості ризику.

3. Управління ризиком

Основним питанням теорії і практики безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки. Порядок пріоритетів при розробці будь-якого проекту потребує, щоб вже на перших стадіях розробки продукту або системи у відповідний проект, наскільки це можливо, були включені елементи, що виключають небезпеку. На жаль, це не завжди можливо. Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відповідного рішення. Досягти цієї мети, як правило, в будь-якій системі чи ситуації можна кількома шляхами. Такими шля­хами, наприклад, є:

* повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які ма­ють високий ступінь небезпеки;

* заміна небезпечних операцій іншими — менш небезпечними;

* удосконалення технічних систем та об'єктів;

* розробка та використання спеціальних засобів захисту;

* заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі конт­роль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулю­вання безпечної роботи та поведінки.

Кожен із зазначених напрямів має свої переваги і недоліки, і тому часто заздалегідь важко сказати, який з них кращий. Як правило, для підвищення рівня безпеки завжди використовується комплекс цих за­ходів та засобів. Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.

Список використаної літератури

1. Основи безпеки життєдіяльності. Підручник. – К., 2001.

2. Саморуков С.І. Небезпека на виробництві. – Харків, 1999.