Сторінка
1
Опіки виникають при впливі високих температур. Особливо багато потерпілих може бути у осередках ядерного ураження, у більшості випадків опіки можуть сполучатися з травмами і радіаційними поразками.
Опіки від світлового випромінювання, полум'я, окропу і гарячої пари називаються термічними. При дії на шкіру і слизуваті оболонки міцних кислот і лугів виникають хімічні опіки. Кислоти і луги викликають не тільки місцеві поразки, але і загальне отруєння організму. Важкими є опіки від напалму й інших запалювальних речовин. Напалм прилипає до шкіри, одягу і, продовжуючи горіти, уражає не тільки шкіру, але і підшкірну клітковину, м'язи, утворюючи глибокі опіки. При влученні і тривалому впливі радіоактивних речовин на шкіру і слизуваті оболонки виникають радіаційні опіки. Наслідки усіх видів опіків залежить від глибини поразки тканин і від площі опіку. У залежності від глибини поразки шкіри і тканин розрізняють чотири ступені опіків: легку (I), середньої ваги (II), важку (III) і украй важку (IV) .
Розміри опікової поверхні виражають у відсотках від загальної поверхні шкірного покриву. Для дорослих поверхня голови і шиї займають рівною 9% від усієї поверхні тіла, така ж поверхня однієї верхньої кінцівки , поверхня грудей і живота – 18%, задня поверхня тулуба – 18%, поверхня однієї нижньої кінцівки – 18%, поверхня промежини і зовнішніх полових органів – 1%.
При великих, що займають більш 10 .15% поверхні тіла, опіках II-III ступеня виникає важка загальна поразка організму – опікова хвороба, що нерідко ускладнюється опіковим шоком. Особливістю опікового шоку є тривалість його впливу. Він може продовжуватися до 24 .72 години. Опікова хвороба характеризується гострою інтоксикацією, порушенням в організмі процесів водно-сольового обміну. Вона часто ускладнюється запаленням легенів, поразкою печінки, нирок, гострими виразками шлунково-кишкового тракту.
Обпаленим дається тепле підсолене питво відразу ж при наданні першої допомоги.
Чим раніше зроблена перша медична допомога обпаленим, тим рідше в них відзначаються ускладнення.
При наданні допомоги насамперед треба погасити палаючий одяг, для чого на ураженого накидають пальто або ковдру. Обпалену частину тіла звільняють від одягу, обрізав її навколо, залишаючи на місці лише прилиплу до опіку тканину. Не можна розкривати міхурі, торкатися опікової поверхні руками, змазувати її жиром, маззю й іншими речовинами. На опікову поверхню накладають стерильну пов'язку. Можуть бути використані спеціальні контурні проти опікові пов'язки, що заздалегідь заготовлюють для обличчя, грудей, спини, живота, стегна відповідно до контурів границь цих областей тіла, стерилізують і просочують спеціальним розчином. Фіксують їх за допомогою тасьм. При великих опіках нижніх і верхніх кінцівок роблять їхню іммобілізацію шинами чи підручними засобами.
При великих опіках, що займають велику поверхню тіла, ураженого найкраще загорнути у чисте простирадло, провести всі заходи щодо попередження шоку і терміново транспортують у медичну установу.
Перша медична допомога при опіках очей полягає в накладенні на них стерильної пов'язки і створенні для ураженого спокою.
При наданні першої медичної допомоги ураженим напалмом і іншими запалювальними речовинами необхідно в першу чергу припинити їхнє горіння, для чого накласти змочену у воді пов'язку на палаючі ділянки або занурюють у воду. Спроба збити полум'я сприяє розмазуванню вогню-суміші по тілу і більш інтенсивному її горінню. Після припинення горіння на опікову поверхню накладають стерильну чи спеціальну проти опікову пов'язку.
Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.
1. Види та ступені опіків.
2. Опікова хвороба та опіковий шок. Перша допомога при опіках.
3. Перша медична допомога при опіках очей.
4. Правила поводження з опіковими міхурами.
5.9. Перша медична допомога при раптовому припиненні серцевої діяльності і задусі
При раптовому припиненні серцевої діяльності і подиху настає стан
клінічної смерті. Якщо відразу ж приступити до непрямого масажу серця і штучному диханню, то в ряді випадків удається відновити потерпілому життя.
Раптове припинення дихання і серцевої діяльності може бути при поразці електрострумом, утопленні, при здавлюванні, закупорці дихальних шляхів й у ряді інших випадків. Найбільш ефективне використання для штучного дихання спеціальних апаратів, за допомогою яких вдувається повітря у легені. При відсутності таких апаратів штучне дихання роблять різними способами, з яких найбільш розповсюджений спосіб “із рота в рот”.
Перш ніж почати штучне дихання, треба укласти потерпілого на спину і переконатися, що його повітряносні шляхи вільні від сторонніх предметів, для чого його голову максимально закидають назад. При стиснутих щелепах треба висунути нижню щелепу вперед і, надавлюючи на підборіддя, розкрити рот, потім варто очистити серветкою ротову порожнину від слини, блювотних мас і приступити до штучного дихання: на відкритий рот ураженого покласти в один шар серветку (носова хустка), затиснути йому ніс, зробити глибокий вдих, щільно пригорнути свої губи до губ ураженого, створивши герметичність, із силою вдути повітря йому в рот (рис.5.18 а).
Удмухують таку порцію повітря, щоб вона щораз викликала можливо більш повне розправлення легенів, це визначається по русі грудної клітини. При вдмухуванні невеликих порцій повітря штучне дихання не буде ефективним. Повітря вдмухують ритмічно 16 .18 разів у хвилину до відновлення природного дихання. При пораненнях нижньої щелепи штучне
дихання можна робити іншим способом, коли повітря вдмухують через ніс потерпілого. Рот його при цьому повинний бути закритий. Штучне дихання припиняють при встановленні достовірних ознак смерті.
При великих пораненнях щелепи штучне дихання зазначеними способами зробити неможливо, тому використовують способи Сильвестра та Каллістова. При проведенні штучного дихання способом Сильвестра потерпілий лежить на спині, той хто надає допомогу встає на коліна в головах потерпілого, бере обидві його руки за передпліччя і різко піднімає їх, далі відводить руки назад за себе і розводить у сторони. Так утворюється вдих. Потім роблять зворотний рух, передпліччя ураженого кладуть на нижню частину грудної клітини і стискають її. Відбувається видих.