Сторінка
1
Регламентовані перерви на відпочинок та методи встановлення їх загальної тривалості
Регламентовані перерви на відпочинок — це перерви за рахунок робочого часу, які встановлюються в певні відрізки зміни і передбачають припинення роботи або підміну працівника. Проектування регламентованих перерв на відпочинок передбачає вирішення таких проблем:
встановлення загального часу на регламентовані перерви;
обгрунтування тривалості однієї перерви;
розподіл перерв протягом робочої зміни.
При встановленні загального часу на регламентовані перерви реалізується декілька методичних підходів.
Практичне застосування знайшли такі з них:
встановлення різних надбавок на відпочинок залежно від умов виробничого середовища і факторів трудового процесу;
емпіричний метод;
визначення часу на відпочинок на основі фізіологічних характеристик (середня частота пульсу за зміну; витрати енергії за одну хвилину при виконанні роботи; зниження статичної витривалості в кінці робочого дня порівняно з доробочим періодом та ін.);
встановлення загального часу на відпочинок за показником втоми і умов праці.
Найбільш поширений у практиці розробки режимів праці і відпочинку метод встановлення різних надбавок на відпочинок залежно від умов виконання роботи. Методика встановлення часу на відпочинок враховує дію таких факторів: фізичне зусилля, нервове напруження, темп роботи, робоча поза, монотонність роботи, температура повітря, вологість, теплові випромінювання, забрудненість повітря, виробничий шум, вібрація, освітлення. В залежності від сили і тривалості дії кожного фактора встановлюється норма часу на відпочинок в межах від 1 до 9 % оперативного часу. Оперативний час — це час, що витрачається безпосередньо на зміну форми або властивостей предмета праці, а також на виконання дій, які сприяють цим змінам. Наприклад, якщо тривалість прикладання фізичних зусиль на рівні 5—15 кг становить менше половини робочої зміни, то норма часу на відпочинок становить 1 % оперативного часу, якщо більше половини — то 2 %. При зусиллях 31—50 кг цей показник відповідно складає 8 і 9 %. При незначному нервовому напруженні час на відпочинок становить 1—2 %, при середньому — 3—4 %, а при підвищеному — 5 %. Аналогічно встановлюється норма часу на відпочинок по інших факторах. Нормативні величини часу на відпочинок по кожному фактору наведені у таблиці 13.1.
Загальний час на відпочинок визначається як сума процентів, встановлених по кожному фактору. Ця методика використовується на виробництві, хоча має суттєві недоліки. Основними з них є недостатня обгрунтованість надбавок часу на відпочинок і довільна градація різних факторів умов праці.
Суть емпіричного методу полягає в тому, що загальний час на відпочинок встановлюється в процесі виробничого експерименту шляхом порівняння ефектів різних режимів, які відрізняються кількістю і тривалістю перерв. Критеріями оцінки служать продуктивність праці, процент браку, ознаки втоми працівників, травматизм. Цей метод трудомісткий і не може застосовуватися в масштабах всього народного господарства.
Метод визначення часу на відпочинок на основі фізіологічних характеристик ґрунтується на різних принципах.
Так, одні дослідники пропонують припиняти роботу, як тільки досягається певний рівень напруження конкретної фізіологічної функції. Найчастіше використовується такий показник, як частота пульсу. Вважається, що кількість надлишкових ударів пульсу не повинна перевищувати 60—100. Як тільки досягається такий рівень, робота повинна припинятися.
Таблиця 13.1
Час на відпочинок залежно від важкості роботи і санітарно-гігієнічних умов праці, % від оперативного часу
| Фактори | Характеристики праці і час на відпочинок |
| 1. Вага переміщуваного вантажу або затрати фізичних зусиль, кг | Від 5 до 15 кг — 1 % при затратах фізичних зусиль менш ніж протягом половини оперативного часу або 2 % при затратах більше половини часу; від 16 до 30 кг — відповідно 3 або 4 %; від 31 до 50 кг — 7, 8, 9 % (відповідно при затратах фізичних зусиль протягом 1/3, 1/2 або більше оперативного часу) |
| 2. Нервове напруження | Незначне — 1—2 %; середнє — 3—4 %; підвищене — 5 % |
| 3. Темп роботи | Помірний — 1 %; середній — 2 %; високий — 3—4 % |
| 4. Робоча поза | Обмежена — 1 %; незручна — 2 %; скута — 3 %; дуже незручна — 4 % |
| 5. Монотонність роботи | Незначна — 1 %; середня — 2 %; підвищена — 3 % |
| 6. Мікроклімат | 1—5 % залежно від теплового випромінювання, підвищення температури повітря зверх 20°С, відносній вологості понад 70 % або пониження температури за межу — 5°С (в межах допустимих санітарних норм) |
| 7. Забрудненість повітря | Від 35 до 50 % гранично-допустимої концентрації (ГДК) нетоксичним пилом — 1 %; від 51 до 60 % ГДК нетоксичним пилом або до 35 % ГДК токсичними речовинами — 2 %; від 61 до 71 % ГДК нетоксичним пилом або від 36 до 50 % токсичними речовинами — 3 %; від 71 до 85 % ГДК нетоксичним пилом або від 51 до 70 % токсичними речовинами — 4 %; понад 85 % ГДК нетоксичним пилом (роботи виконуються з застосуванням захисних пристосувань) або понад 70 % токсичними речовинами — 5 % |
| 8. Виробничий шум | Низькочастотний шум (НШ) з силою від 60 до 70 дБ, середньочастотний (СШ) від 55 до 65 дБ, високочастотний (ВШ) від 50 до 60 дБ — 1 %; НШ — від 71 до 80 дБ, СШ — від 66 до 75 дБ, ВШ — від 61 до 70 дБ — 2 %; НШ — від 81 до 90 дБ, СШ — від 76 до 85 дБ, ВШ — від 71 до 75 дБ — 3 %; НШ — від 91 до 100 дБ, СШ — від 86 до 90 дБ, ВШ — від 76 до 85 дБ — 4 %; |
| 9. Вібрація, оберти і поштовхи | Підвищені — 1 %; сильні — 2 %; дуже сильні — 3 % (для фактора не більше 50 % зміни) або 4 % (більше 50 % зміни) |
| 10. Освітленість (зумовлена характером роботи) | Понижена (від 31 до 48 лк) — 1 %; освітленість до 30 лк або осліплююче світло — 2 % |
Завантажити реферат