Сторінка
1

Радіаційно-небезпечні об'єкти

Радіаційно-небезпечними називають об'єкти народного господарства, що використовують у своїй діяльності джерела іонізуючого випромінювання, або такі утворюються в процесі їхнього функціонування.

На даний час майже в 30 країнах світу експлуатується близько 450 атомних енергоблоків, з них 46 – у країнах СНД. Їхня загальна потужність становить більше 30 ГВт. Кількість електроенергії, що виробляється атомними електростанціями у світі складає близько 20%, у Європі її частка становить майже 35%.

За всю історію атомної енергетики в усьому світі було зареєстровано більше 300 аварійних ситуацій (за винятком СРСР). У СРСР, крім катастрофи на ЧАЕС, інші аварії були не оприлюднені. Найбільш великі викиди РР приводяться в табл. 3.8.

Крім небезпеки, що створюють аварії на АЕС, існують ще багато різних джерел радіоактивного зараження. Вони безпосередньо зв'язані з видобутком урану, його збагаченням, переробкою, транспортуванням, збереженням і похованням відходів. Небезпечними є чисельні галузі науки і промисловості, що використовують радіоізотопи та інші джерела іонізуючих випромінювань. Це – ізотопна діагностика, рентгенівське обстеження хворих, рентгенівська оцінка якості технічних виробів та інші. Радіоактивними іноді можуть бути деякі будівельні матеріали.

Радіаційні аварії по масштабах поділяються на 3 типи:

локальна аварія – це аварія, радіаційні наслідки якої обмежуються однією будівлею;

місцева аварія – радіоактивні речовини не поширюються за межи території АЕС;

загальна аварія – аварія, радіаційні наслідки якої поширюються за територію АЕС.

Основними уражаючими факторами аварій на радіаційно небезпечних об’єктах є:

хмара зараженого повітря, що утворюється в перший період аварії і поширюється за вітром;

радіоактивно заражена місцевість;

радіоізотопи, що потрапили у нутро організму людини з водою та їжею;

комбінований вплив як радіоактивних, так і нерадіоактивних факторів: механічна дія уламків інженерних конструкцій, термічні травми, хімічний опік, інтоксикація, опромінення організму уражаючими дозами, психотравматичний ефект та ін.

Таблиця 3.8

Викиди радіоактивних речовин, що представляли загрозу для населення

Основні тлумачення суті зовнішнього опромінювання наведені раніше, що стосується внутрішнього, то воно розвивається в результаті надходження радіоактивних речовин в організм із повітрям, продуктами харчування і з водою. У перші дні після аварії найбільш небезпечні радіоактивні ізотопи йоду, які накопичуються щитовидною залозою. Через 2…3 місяця після аварії основним агентом внутрішнього опромінення стає радіоактивний цезій, проникнення якого в організм можливо з продуктами харчування. В організм людини можуть потрапити й інші радіоактивні речовини такі як стронцій, плутоній, америцій, уран .

Характер розповсюдження радіоактивних речовин в організмі може бути проілюстрований рис. 2.3. Дослідження показують, що кальцій, стронцій, радій, плутоній в основному накопичуються у кістках; у печінці концентруються церій, лантан, плутоній; рівномірно розподіляються по органах і системам тритій, вуглець, інертні гази, цезій. Радіоактивний йод вибірково накопичується в щитовидній залозі, причому питома активність тканини щитовидної залози може перевищувати активність інших органів у 100 .200 разів.

Організм людини постійно піддається впливу космічних променів і природних радіоактивних речовин. Вони постійно присутні у повітрі, ґрунті, їжі, у тканинах самого організму. Рівні природного опромінювання від усіх джерел характеризуються еквівалентною дозою величиною порядку 100 мбер за рік, але в окремих районах можуть досягати 1 000 мбер і більше.

В сучасних умовах людина зіштовхується з перевищенням цього середнього рівня радіації. Для осіб, що працюють у сфері дії іонізуючого випромінювання, установлені значення гранично допустимої дози (ГДД) на все тіло, яка при тривалому впливі не викликає порушення загального стану, а також функцій кровотворення і відновлення. Вона становить величину 5 бер за рік.