Сторінка
3

Радіаційно-небезпечні об'єкти

3. Поняття про радіоактивне зараження місцевості.

4. Критерії оцінки небезпеки радіоактивного зараження місцевості.

5. Принцип поділу місцевості, що заражена РР, на зони.

6. Коротка характеристика зон радіоактивного зараження.

7. Принципи захисту населення на радіоактивно-зараженій території.

3.3. Хімічно небезпечні об'єкти

Хімічно небезпечними об'єктами (ХНО) називають підприємства народного господарства, які виробляють, зберігають та використовують у виробничому циклі небезпечні хімічні речовини (НХР).

В сучасних технологіях підприємств народного господарства широко застосовуються хімічні сполуки, більшість з який небезпечні для людини. Серед 10 млн. хімічних речовин, що використовуються у промисловості, сільському господарстві й побуті, більше 500 − високотоксичні.

До хімічно небезпечних об'єктів відносяться:

підприємства хімічної та нафтопереробної промисловості;

підприємства харчової, м'ясо-молочної промисловості, холодокомбінати, продовольчі бази, що мають холодильні установки, у яких як холодоагент використовується аміак;

водоочисні та інші очисні спорудження, де використовується в якості дезинфікуючої речовини хлор;

залізничні станції, які мають колії відстою рухомого складу зі СДОР;

залізничні станції вивантаження і навантаження СДОР;

склади і бази з запасами отрутохімікатів, речовин для дезінфекції, дезинсекції і дератизації.

У навколишнє середовище НХР потрапляють в процесі виробничих і транспортних аварій, при стихійному лисі.

Кожну добу у світі реєструється близько 50 хімічних аварій. Прикладами можуть служити:

1961 рік, 22 липня в м. Дзержинську (Росія) через розрив хлоромережі була заражена територія хімічного заводу; 44 особи одержали отруєння різного ступеня;

1985 рік, Індія, Бхопал, підприємство «Юніон карбід», в результаті вибуху у навколишнє середовище потрапило 45 т метілізоціаната; загинуло 3 тис. людей, більше 300 одержали важкі отруєння.

За даними офіційних джерел у світі тисячі підприємств, подібних Бхопальскому. Тільки в Західній Європі їх нараховується сотні.

В процесі розвитку аварії на ХНО формується осередок хімічного зараження (0X3), у межах якого може опинитися саме підприємство і прилягаюча до нього територія. Відповідно до цього виділяють 4 ступеня небезпеки хімічних об'єктів:

I ступінь – у зону можливого зараження потрапляють більше 75 000 людей;

II ступінь – у зоні впливу НХР знаходяться 40 000…75 000 осіб;

III ступінь – уражених менше 40 000 людей;

IV ступінь – зона можливого хімічного зараження не виходить за межи об'єкта.

Наслідки аварій на ХНО визначаються як ступенем небезпеки підприємств, так і токсичністю і небезпекою самих хімічних речовин. Згідно показникам токсичності і небезпеки хімічні речовини поділяють на 4 класи:

1-й – надзвичайно небезпечні (середня смертельна концентрація – LС50 менше 0,5 г/м3);

2-й – високо шкідливі (LС50 коливатиметься від 0,5 до 5 г/м3);

3-й – помірно шкідливі (LС50 – від 5 до 50 г/м3);

4-й – мало шкідливі (LС50 – більше 50 г/м3).

По характеру впливу на організм НХР (чи СДОР – сильнодіючі отруйні речовини) поділяються на наступні групи:

I. Речовини задушливої дії:

1) з вираженим припікальним ефектом (типу хлор);

2) зі слабкою припікальною дією (отруйні речовини типу фосген ).

II. Речовини загально отруйної дії (синильна кислота, ціаніди, чадний газ ).

III. Речовини задушливої і загально отруйної дії:

1) з вираженим припікальним ефектом (акрилонітрил, азотна кислота, з'єднання фтору);

2) зі слабкою припікальною дією (сірководень, сірчистий ангідрид, оксиди азоту).

IV. Нейротропні отрути (фосфорорганічні з'єднання, сірковуглець, тетраетілсвінец).

V. Речовини нейротропної і задушливої дії (аміак, гидразин).

VI. Метаболічні отрути (діхлоретан, оксид етілена).

VII. Речовини, що псують обмін речовин (діоксин, бензофурани).

Крім того, всі НХР поділяються на швидкодіючі і повільно діючі. При ураженні першими картина отруєння розвивається швидко, а при отруєнні повільно діючими до прояви симптомів ураження проходить кілька годин, має місце так званий латентний період.

Тривалість зараження місцевості НХР залежить від їх стійкості – часу, продовж якого вони спроможні нанести ураження незахищеній людині.

Стійкість і здатність заражати поверхні землі та різних об’єктів залежить від температури кипіння отруйної речовини. До нестійких відносяться НХР із температурою кипіння нижче 1300С, а до стійких – отруйні речовини з температурою кипіння вище 1300С. Нестійкі НХР заражають місцевість на одиниці чи десятки хвилин. Стійкі – зберігають уражаючи властивості, на термін від декількох годин до декількох місяців.

З позицій тривалості уражаючої дії і часу досягнення вражаючого ефекту НХР умовно поділяються на 4 групи:

нестійкі з швидкою дією (наприклад, синильна кислота, аміак, оксид вуглецю);

нестійкі уповільненої дії (фосген, азотна кислота);

стійкі з швидкою дією (фосфорорганічні з'єднання, анілін);

стійкі уповільненої дії (сірчана кислота, тетраетілсвинец, діоксин).

На зараженій території небезпечні хімічні речовини можуть знаходитися у рідкому, твердому, краплиннорідкому, пароподібному, аерозольному і газоподібному стані.

При викиді в атмосферу паро і газоподібних хімічних сполук формується первинна заражена хмара, що поширюватиметься в атмосфері. Гази з високим показником щільності (вище 1) будуть стелитися вздовж землі, «затікати» у низини, а гази із щільністю менше 1 – швидко розсіюватися у верхніх шарах атмосфери.