Сторінка
5
При навчанні за системою «ступеневою за процесами» послідовно вивчаються трудові процеси зі збільшенням складності їх структури і змісту.
Навчання за системою «переміщення за робочими місцями» дозволяє послідовно освоїти роботи, які повинен виконувати робітник даної професії на вузькоспеціалізованих робочих місцях.
Перші дві системи доцільно використовувати при організації виробничого навчання в цехах з високим рівнем механізації праці (оператори автоматичних ліній, налагоджувальники складного обладнання, робітники-багатоверстатники). Дві наступні системи використовуються при навчанні робітників, зайнятих на конвеєрах і потокових лініях.
Там, де праця організована за предметно-технологічним принципом, виробниче навчання робітників доцільно проводити за операційно-технологічною системою, яка передбачає послідовне освоєння технологічних операцій, потім їх комплексів.
На виробництві застосовується ступенева система підготовки і підвищення кваліфікації робітників. За цією системою навчання робітників здійснюється за єдиними навчальними планами і програмами, розробленими для кожного ступеня і професії окремо. У цехах виділяються учнівські робочі місця, створюються навчально-виробничі дільниці, майстерні, лабораторії, цехи, навчально-курсові комбінати, які поєднують усі форми і види навчання на виробництві.
Культура праці та індивідуальний стиль діяльності
У процесі виробничого навчання у робітника не тільки формуються і закріплюються трудові навички і вміння, але й виховується культура праці. Під культурою праці розуміють уміння і звичку робітника раціонально планувати, організовувати і обліковувати свою роботу, творчо використовувати набуті трудові навички, розвивати свою трудову концепцію, погоджуючи мотиви і результати праці зі стратегією розвитку організації.
Динамічність діяльності і консервативність властивостей темпераменту особистості є причиною формування індивідуального стилю діяльності (ІСД).
Є. О. Климов зазначає, що до індивідуального стилю діяльності як стійкої системи психологічних засобів, прийомів і способів дії працівник вдається свідомо або стихійно з метою найкращого урівноважування своєї індивідуальності з предметними, зовнішніми умовами праці. Індивідуальний стиль діяльності завжди формується як інтегральний ефект взаємодії людини з предметами і знаряддями праці, а тому розглядається як універсальна форма пристосування її до вимог діяльності.
Індивідуальний стиль діяльності — це сукупність прийомів і способів роботи, зумовлена певними властивостями особистості і сформована як засіб її пристосування до об’єктивних вимог професії. Його формування є важливою стороною професійного навчання, розвитку професійних здібностей, професійної придатності. Цілеспрямоване формування ІСД ґрунтується на використанні наявних у людини розвинутих психофізіологічних і психічних властивостей, що відповідають вибраній професії, і компенсації негативних або недостатньо розвинутих властивостей. В зв’язку з цим у структурі ІСД виділяють механізми адаптації і механізми компенсації. Так, у багатьох випадках здібності, рівень мотивації особистості, функціональні можливості організму можуть набути провідного значення і перекрити властивості нервової системи та особливості темпераменту. Разом з тим, пристосовний ефект індивідуального стилю діяльності не безмежний. Він забезпечує адаптацію працівника до вимог роботи лише в межах, в яких виявляються компенсаторні властивості особистості.
Ознаками індивідуального стилю діяльності є:
стійка система практичних способів дії, способів і прийомів організації психічної діяльності;
зумовленість певними особистісними якостями;
адаптаційний характер до об’єктивних вимог роботи;
універсальний характер, можливість застосування у різних ситуаціях і видах діяльності.
Необхідними умовами формування ІСД є достатнє осмислення працівником вимог діяльності, позитивне ставлення до роботи, адекватна самооцінка та прагнення реалізувати свої здібності. Завдання виробничого навчання полягає в тому, щоб допомогти людині знайти найбільш доцільний і вигідний стиль роботи.
Показниками пристосування особистості до об’єктивних вимог діяльності є результативність праці та рівень нервово-психічних і енергетичних затрат для досягнення результату.
Література
1. Агапова Е. Г. Основы физиологии и психологии труда. — Самара, 1991. — 149 с.
2. Асеев В. Г. Преодоление монотонности труда в промышленности. — М.: Экономика, 1974. — 191 с.
3. Влияние условий труда на работоспособность и здоровье операторов / Под редакцией А. О. Навакатикяна. — К.: Здоров’я, 1984. — 144 с.
4. Горшков С. И., Золина З. М., Мойкин Ю. В. Методики исследований в физиологии труда. — М.: Медицина, 1974. — 311 с.
5. Зинченко В. П., Мунипов В. М. Основы эргономики. — М.: Экономика, 1980. — 343 с.
6. Интегральная оценка работоспособности при умственном и физическом труде (Метод. рекомендации) / Е. А. Деревянко, В. К. Хухлаев и др. — М.: Экономика, 1976. — 76 с.
7. Климов Е. А. Введение в психологию труда. Учебник для ВУЗов. — М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. — 350 с.