Сторінка
2

Анатомо-фізіологічні механізми безпеки і захисту людини від впливів негативно діючих факторів

Проведення збудження здійснюється строго ізольовано по одному нервовому волокну і не переходить на інші (сусідні). Швидкість проведення збудження по нервовому волокну у людини варіює від десятків до сотень метрів за секунду. Імпульс збудження може поширюватися в двох напрямках – доцентровому і відцентровому (двостороннє проведення), на відміну від нейронів, через які нервове збудження проводиться тільки в одному напрямку.

Функції нервової системи здійснюються по механізму рефлексу.

Рефлекс – це реакція організму на роздратування із зовнішнього чи внутрішнього середовища, здійснювана за посередництвом центральної нервової системи. В основі всякого рефлексу лежить діяльність системи з'єднаних один з одним нейронів, що утворюють так називану рефлекторну дугу, приклад такої дуги приведений на рис. 1.1.

Найпростіша рефлекторна дуга складається з двох нейронів: один із них зв'язаний з якою-небудь чуттєвою поверхнею, наприклад, зі шкірою, а другій – із м'язами чи залозами. При роздратуванні чуттєвої поверхні збудження рухається по зв'язаному з нею нейрону до рефлекторного центру, де знаходиться з’єднання – синапс обох нейронів. Тут збудження переходить на інший нейрон і йде вже відцентрово до м'язів або залозі.

Рис.1.1. Схема рефлекторної дуги: 1 – шкіра, 2 – кістяковий м'яз, 3 – чуттєвий нерв, 4 – руховий нерв, 5 – спинний мозок – місце переключення збудження на руховий нерв.

Часто до складу рефлекторної дуги входить третій, уставний нейрон, що служить місцем передачі збудження з чуттєвого шляху на руховий. Крім простих тринейронних рефлекторних дуг, є багатонейронні рефлекторні дуги, які проходять через різні рівні головного мозку, включаючи його кору. Незважаючи на складність будівлі, у будь-якій рефлекторній дузі виділяються три головних елементи:

рецептор, що трансформує енергію роздратування в нервовий процес, зв'язаний з аферентним нейроном;

центральна нервова система (різні її рівні від спинного до головного мозку), де здійснюється перетворення збудження у відповідну реакцію і переключення його з доцентрових на відцентрові волокна;

аферентний нейрон, що здійснює відповідь.

Обов'язковою умовою здійснення рефлексу є цілісність всіх елементів рефлекторної дуги.

Відкриття закономірностей системної організації цілеспрямованих поведінкових актів організму дозволило установити, що поведінковий акт здійснюється не тільки за принципом рефлексу, але і за принципом саморегуляції, що забезпечується функціональними системами.

Функціональні системи – це одиниці цілісної діяльності організму, які представляють собою динамічні саморегулюючі організації, котрі формуються на метаболічній (від слова метаболізм – обмін) основі під впливом факторів навколишнього, а у людини, в першу чергу, соціального середовища.

На відміну від рефлексу, що у будь-який момент є реакцією організму на той чи інший подразник, функціональні системи не тільки реагують на зовнішні стимули, але і за принципом зворотного зв'язку відповідають на різні зрушення контрольованого ними кінцевого результату; у функціональних системах формуються випереджальні дійсні події реакції; у них відбувається звірення досягнутого результату з поточними потребами організму.

Кожна функціональна система за допомогою нервової і гуморальної регуляції вибірково поєднує різні органи і тканини для забезпечення необхідних організму результатів.

Різні функціональні системи для забезпечення специфічних результатів діяльності поєднують ті самі органи і тканини, у зв'язку з чим утрачається традиційний органічний принцип побудови фізіологічних функцій.

Будь-яка функціональна система відповідно до теорії професора П.К.Анохіна має принципово єдину типову організацію і включає наступні загальні універсальні периферичні і центральні вузлові механізми:

корисний пристосувальний результат як ведуча ланка функціональної системи;

рецептори результату;

зворотну аферентацію, що йде від рецептора результату в центральні утворення функціональних систем;

центральну архітектуру, що представляє виборче об'єднання функціональних систем нервових елементів різних рівнів;

виконавчі соматичні, вегетативні й ендокринні компоненти, що включають організоване цілеспрямоване поводження.

Взаємодія різних функціональних систем у цілісному організмі будується на основі принципів їхньої ієрархії і багато зв’язаної, мультіпараметричної взаємодії результатів діяльності окремих функціональних систем.

Сутність принципу ієрархії полягає в тім, що в кожен конкретний момент діяльність організму забезпечується домінуючою в плані виживання адаптації функціональної системи до навколишнього середовища.

Всі подібні функціональні системи вибудовуються у ієрархічному порядку стосовно домінуючого в даний момент часу і кожна з них буде займати місце домінуючої функціональної системи відповідно до їх соціальної і біологічної значимості для людини. Зміна домінуючої функціональної системи й ієрархічний порядок вибудовування функціональних систем – процес постійний, що відбиває сутність безупинно існуючого обміну речовин і постійної взаємодії організму з навколишнім середовищем.

Принцип мультіпараметричної взаємини різних функціональних систем полягає в їхній узагальненій діяльності. Зміна одного показника як результату діяльності визначеної функціональної системи, негайно відбивається на показниках діяльності інших функціональних систем. Так, наприклад, фізичне навантаження приводить до змін у функціональних системах підтримки оптимальних величин показників кровообігу, дихання, терморегуляції та ін.