Сторінка
1

Умови праці на виробництві, їх класифікація і нормування

Розглядаючи умови праці, слід звернути увагу на те, що вони поділяються на соціально-економічні, які розглядаються у широкому розумінні і характеризують відношення до них суспільства, а також виробничі, або умови праці безпосередньо на робочих місцях, тобто у вужчому розумінні.

Вчені Науково-дослідного інституту праці (НДІ праці) визначили умови праці як складне об’єктивне суспільне явище, яке формується в процесі виробничої діяльності під впливом взаємопов’язаних факторів соціально-економічного, техніко-організаційного та природно-кліматичного характеру, що суттєво впливають не тільки на здоров’я, працездатність людини та її ставлення до праці, на продуктивність праці та інші економічні результати виробництва, а й на рівень життя, всебічний розвиток людини.

В навчальному посібнику «Экономика труда и социально-трудовые отношения» умови праці визначаються як сукупність взаємопов’язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних чинників конкретної праці, обумовлених розвитком продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого середовища і вплив на здоров’я і працездатність людини.

ГОСТ 19605-74 «Організація праці. Основні поняття, терміни і визначення» трактує умови праці як «сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі праці».

Праця, а відповідно умови й охорона праці є реаліями різних систем: з одного боку, «людина—машина (технологічний процес)», «людина—середовище», «людина—машина (технологічний процес)—середовище», а з іншого — «людина—колектив—суспільство», «людина—суспільство—природа».

Для перших трьох систем умови праці розглядаються стосовно робочого місця, дільниці, цеху, виробництва, а останніх двох — у межах підприємства, галузі, реґіону. В рамках цих систем створення нормальних умов праці полягає в забезпеченні сприятливої обстановки на робочих місцях за рахунок скорочення або усунення важких фізичних робіт у небезпечних та аварійних умовах, зниження в межах розумного інтенсивності праці, монотонності, нервової напруги, що створюють небезпеку для здоров’я працівників. Щодо вищого рівня, умови праці нині пов’язують з такою системою, як «людина—суспільство—природа», тобто соціоекосистемою (включає і штучно створене людиною середовище, в якому відбувається трудова діяльність). Ця система розвивається не за природними чи суспільними, а за притаманними лише їй соціоекологічними законами. Саме в нинішній економічній ситуації з’являється необхідність у комплексному розв’язанні проблем поліпшення умов та охорони праці й навколишнього середовища з метою подолання дедалі частіших протиріч між людиною, результатами її праці та середовищем існування. Взаємозв’язок згаданих вище систем вказує на те, що розв’язання проблем умов та охорони праці повинно мати комплексний та системний підхід, який би враховувався під час виконання першочергових завдань на виробництві. При цьому поряд із такими факторами формування умов праці, як нормативно-правові, соціально-економічні, технічні, організаційні, потрібно враховувати техногенні та природно-екологічні чинники. Це пов’язано з посиленням в останні роки у виробництві техногенної небезпеки і зростанням екологічної напруженості в середовищі життєдіяльності людини.

Слід зазначити, що умови праці на всіх рівнях виробництва потребують цілеспрямованого і системного управління, що зумовлює утворення відповідного механізму зворотного впливу, тобто впливу на розвиток організації праці, техніки та технології. Водночас, коли за основу розвитку матеріального виробництва обирається остання складова системи «умови праці—організація праці—техніка і технологія», то це призводить не лише до поглиблення існуючих протиріч в умовах праці, а й можливого виникнення нових. За даними Держнаглядохоронпраці України, кожний третій виробничий проект, кожна третя одиниця устаткування, кожне четверте підприємство, яке вводиться в експлуатацію, мають серйозні недоліки у сфері умов і охорони праці. Близько 760 тис. машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів експлуатуються, не відповідаючи вимогам безпеки та гігієни праці, а понад 22 тис. виробничих будівель і споруд є аварійними. Майже 22 тис. неповнолітніх і жінок працюють в умовах, що не відповідають вимогам охорони й безпеки праці.

За останні 30 років на виробництві травмовано близько 4 млн. чол. У середньому постраждав кожен третій працівник виробничої сфери. Втрати робочого часу при цьому становили 95 млн. людино-днів. Іншими словами, близько 15 тис. чол. щоденно не виходили на роботу. Нині на виробництві щоденно травмується 200 осіб, із них 30 залишаються інвалідами, 22 одержують професійні захворювання, а 5 гинуть.

Отже, стан людського фактора (здоров’я, ставлення до праці) залежить від якості виробництва, обладнання, технології, виробничих приміщень, умов праці. Проблеми «амортизації» людського фактора (передчасне й інтенсивне зношення) вимагають теоретичних розробок і практичних заходів щодо умов праці.

Особливу увагу слід звернути на забезпечення сприятливих умов праці, виділяючи умови праці як об’єкт управління.

Поліпшення умов праці вимагає організації цілеспрямованих дій, що забезпечують певні економічні й соціальні результати.

У процесі праці людина виступає активною складовою виробництва. Своєю особистою діяльністю вона регулює і контролює обмін речовин між собою і природою. Тобто діяльність людини має регулюючий характер щодо функціонування елементів виробництва. Якщо людина є суб’єктом управління, а засоби і предмети праці виступають як об’єкти управління, то й формування умов праці значною мірою залежить від людини і є об’єктом управління.

Управління умовами праці — це безперервний процес здійснення організаційно-технічних, соціально-економічних та інших заходів, спрямованих на збереження здоров’я працівників, зменшення впливу несприятливих і шкідливих факторів на організм людини.