Сторінка
2

Умови праці на виробництві, їх класифікація і нормування

Однією з головних вимог до управління умовами праці є підхід як до системи, що стосовно соціально-економічного управління означає прийняття рішень на основі комплексного вивчення взаємозв’язку всіх елементів об’єкта, що управляється. З урахуванням особливостей управління умовами праці цей підхід припускає багатоаспектність розв’язання проблем, складність, комплексність їх взаємозв’язків, ієрархічний характер управління, безліч критеріїв вибору рішень, обмеженість ресурсів і можливостей у розв’язанні всіх проблем, пов’язаних зі створенням сприятливих умов праці, варіантність використання ресурсів. Термін «система» охоплює широке коло понять. В управлінні під системою розуміють визначену сукупність чи комбінацію певної кількості взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів або частин, що утворюють комплексне єдине ціле. Як систему можна розглядати біологічні (всі живі організми), механічні (різні машини й технічні пристрої) й соціальні системи (окремі підприємства, трудові ресурси, умови праці тощо). Якщо розглядати об’єкт управління, а в нашому випадку це умови праці, можна встановити сукупність взаємодіючих підсистем і елементів, загальну модель яких показано на рис. 2.1. Усі наведені підсистеми тісно взаємопов’язані. Якщо впливати на одну з них, наприклад, на підсистему доцільної праці, то змінюється стан усіх підсистем, і навпаки. В процесі вивчення умов праці як об’єкта управління утворюється складна взаємодія, що охоплює сфери дослідження різних систем і наук.

Рис. 2.1. Формування економічних зв’язків умов праці в матеріальному виробництві

У практичній діяльності фахівці підприємств мають справу зі складним об’єктом управління, де спільна праця людей, знаряддя, предмети праці, економіка й організація праці поєднуються в часі й просторі, утворюючи певний виробничий процес, у результаті якого випускають певну продукцію і відбуваються зміни в умовах праці.

Вивчення особливостей управління в матеріальному виробництві дало змогу виявити систему взаємопов’язаних нормативно-правових, техніко-організаційних, соціально-економічних, природно-екологічних і техногенних чинників, що визначають умови праці. Вони залишаються постійними за будь-якого способу виробництва й форм власності, змінюються лише характер, форма та спрямованість їх впливу на формування умов праці. Тож, сутність умов праці виявляється лише при розкритті внутрішньої єдності й підпорядкуванні складових елементів, які беруть участь у процесі праці, в їх взаємодії й взаємозумовленості. Вона розкривається при послідовному переході від одиничного до загального, у вияві шляхом розгляду чинників і елементів, що формують умови індивідуальної, а потім суспільної праці.

Необхідно знати, який вплив на умови праці справляють загальні та специфічні економічні закони. Планомірне використання законів уможливлює визначення певного кола завдань, яке потрібно виконати в прогнозно-плановому періоді, виявити чинні стимули, що спонукають до створення сприятливих і безпечних умов праці, розв’язати протиріччя, досягти окреслення цілей.

Закон відповідності виробничих відносин рівню та характеру розвитку продуктивних сил взаємопов’язаний з умовами праці таким чином: рівень розвитку продуктивних сил визначається ступенем розвитку техніко-організаційних чинників, що формують умови праці, а рівень виробничих відносин — соціально-економічними чинниками. Можливості планового управління умовами праці завжди обмежені, оскільки вони зумовлюються розвитком продуктивних сил. Вони є рушієм технічного прогресу. Протиріччя продуктивних сил і виробничих відносин і його розв’язання шляхом приведення обох елементів у відповідність — джерело та рушій суспільного прогресу, який надає специфічну спрямованість процесу вдосконалення управління умовами праці за допомогою використання соціально-економічних чинників.

Форма власності визначає характер управління умовами праці через розв’язання протиріч як усередині виробничих сил, так і продуктивних сил, і виробничих відносин. А відтак умови праці та формування ринкових відносин поліпшуються шляхом відновлення розвитку виробничих сил. Вияв дії закону економії часу і зростання продуктивності праці лише підсилює протиріччя в умовах праці. Дія закону відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил взаємопов’язана і взаємообумовлена з дією закону зростання продуктивності праці, тому що завдяки розвитку продуктивних сил суспільство скорочує необхідні затрати праці на виготовлення предметів особистого і суспільного використання.

Головними критеріями вдосконалення речових елементів продуктивних сил є технічні та економічні. При цьому технічні критерії, виявляючись в органічному поєднанні конструктивності й технологічності об’єкта, знаходять свою конкретно-історичну визначеність через економічні критерії.

Особливість управління умовами праці полягає в тому, що до неї входять як базові виробничі (другорядні, проміжні), так і надбудовані (третинні, що виходять на поверхню) відносини. В цьому розумінні управління умовами праці є соціально-економічною категорією.

Конкретні управлінські форми виконують подвійну функцію, що свідчить про наявність прямих і зворотних зв’язків системи економічних законів із механізмом управління умовами праці.

З одного боку, завдяки наявності конкретних управлінських форм, закони прямо впливають на управління, як на сукупність перенесених виробничих відносин, що перебувають у проміжних і поверхневих прошарках економічної діяльності. З іншого боку, ці форми, як складові частини механізму управління, виконують роль зворотних зв’язків законів з управлінням, тобто саме через них людина своєю діяльністю впливає на зміну умов реалізації економічних законів у процесі управління умовами праці.

Отже, метою управління є сукупність діалектично взаємопов’язаних і взаємозумовлених інтересів працівників і суспільства, спрямованих на задоволення потреби в праці та її ефективному використанні, збереження або підтримку здоров’я тих, хто працює. Загальними завданнями управління умовами праці є такі: забезпечення повної реалізації конституційного права та обов’язків громадян працювати, права на безпечні й здорові умови праці (ст. 43 Конституції України); підвищення ефективності на основі поліпшення стану безпеки, гігієни праці й виробничого середовища згідно з національною програмою. Вказані цілі взаємопов’язані й цілковито відповідають вимогам, що стосуються їх формування як об’єкта управління. Вони відображають інтереси громадян, а також суспільства загалом і зумовлені дією об’єктивних економічних законів, а їх змістова основа відповідає меті виробництва.