Сторінка
5
Основними характеристиками освітлення для оцінки його якості є.
Світловий потік – потужність променистої енергії, оцінюється по світловому відчуттю. Одиниця виміру – люмен (лм). Один люмен дорівнює кількості світлової енергії в один Джоуль, що проходить через одиницю площі.
Сила світла, просторова щільність випромінюваного потоку, визначається відношенням світлового патока до величини тілесного кута, у якому він визначений. Одиницею виміру сили світла є кандела (кд).
Освітленість (Е) – визначається як світловий потік, що приходиться на одиницю площі освітлюваної поверхні. Одиниця виміру – люкс (лк). Один лк – це освітленість поверхні в 1м2, на котру падає світловий потік в 1 лм.
Яскравість (В) – це рівень світлового відчуття, величина, що безпосередньо сприймає наше око. Виміряється яскравість в кд/м2 чи в нитах (нт). Один нит дорівнює силі світла в одну канделу з площі в 1 м2 у напрямку, перпендикулярному площадці, що опромінюється. Так, яскравість палаючої свічі і блакитного неба дорівнює приблизно 1 кд/м2. Яскравість сонця опівдні складає 150 000 кд/м2. При яскравості більше 0,75 кд/м2 здійснюється звуження зіниці.
Яскравість освітлюваного об'єкта зв'язана з його освітленістю залежністю: B = КвідЕ / 3,14, де Квід – коефіцієнт відображення поверхні. Наприклад, для стін Квід = 0,6, для стелі Квід = 0,7.
Основними фізіологічними функціями ока є контрастна чутливість, зорова адаптація, гострота зору, швидкість розрізнення і стійкість ясного бачення.
Контрастна чутливість показує у скільки разів яскравість тла (Втла) вище граничної яскравості (Вгр) об'єкта і тла: К= Втла /Вгр. Гранична різниця яскравості Вгр – це найменше помітне для ока відмінність яскравості об'єкта і тла.
Гострота зору – здатність зорового аналізатора розрізняти дрібні деталі предметів. Нормальною гостротою зору людини вважається така, при якій він може розрізняти об'єкт із кутовими розмірами 1 хв. (це відповідає умовам розгляду чорного об'єкта розміром 1,45 мм на білому тлі з відстані 5 м при освітленості не менш 80 лк). При меншому куті зору дві крапки об'єкта зображуються на одному чуттєвому елементі, сітківки (колбочці) ока і не розрізняються, тому кут зору в 1 хвилину називається фізіологічним граничним кутом.
Максимальна гострота зору спостерігається при яскравості 500 кд/м2 і більше. Зниження яскравості веде до зниження зорової працездатності. Оптимальною яскравістю є яскравість у діапазоні від 50 до 1 500 кд/м2.
Наближаючи предмет, що розглядається, до ока, ми збільшуємо кут зору, а з ним і розміри зображення на сітківці. Це дозволяє спостерігати більш дрібні деталі. Однак при максимально можливому наближенні підсилюється напруга м'язів, що змінюють форму кришталика. Робота ока стає стомлюючою. Напруга м'язів при постійній роботі з дрібними об'єктами (дрібним шрифтом, мікросхемами тощо) викликає спазм акомодації і помилкову короткозорість. Після припинення роботи відновлюється здатність кришталика змінювати свою кривизну.
Постійна робота при низькому освітленні веде до розвитку короткозорості (міопії), зменшенню гостроти зору.
Чітке зображення розглянутого предмета спостерігається в тому випадку, якщо промені світла від предмета після їхнього переломлення в середовищах ока збираються у фокус ока на сітківці. При короткозорості фокус виявляється лежачим перед сітківкою і на неї попадають розбіжні промені, при цьому зображення виходить розпливчастим.
При далекозорості промені предмета сходяться за сітківкою і на ній також виходить нечітке, розпливчасте зображення. Далекозорість виникає практично у всіх людей, вік яких складає 40…45 років і більше у зв'язку з ослабленням м'язового апарата ока.
Око людини має здатність пристосовуватися до зміни освітленості в межах від 10–6 лк у темряві, до 105 лк при сонячному світлі. Процес пристосування до того чи іншого рівня яскравості називається адаптацією. При підвищенні яскравості спостерігається світлова, а при зниженні яскравості – темнова адаптація.
Швидкість розрізнення – здатність ока розрізняти деталі предметів за мінімальний час спостереження.
Стійкість ясного бачення це здатність зорового аналізатора чітко розрізняти об'єкт протягом заданого часу. Чим довше триває ясне бачення, тим вище продуктивність зорового аналізатора.
Сприятливі умови роботи зорового аналізатора забезпечуються як рівнем освітлення, так і його якістю. Якість освітлення забезпечується відсутністю блискучості, рівномірним розподілом яскравості на робочій поверхні, відсутністю тіней, стробоскопічного ефекту (відчуття двоїння предметів).
Найкращі умови для роботи зорового аналізатора дає природне освітлення, потім штучне, що наближається до спектра природного світла, і змішане освітлення. Підбором відповідного штучного джерела світла можна створити оптимальні умови роботи.
Природна освітленість залежить від багатьох факторів: географічної широти місцевості, орієнтації будинку і приміщення, величини віконних прорізів, фарбування стін і т.д.
Проектована (прогнозована) освітленість приміщення може бути оцінена на підставі визначення світлотехнічного показника – КПО (коефіцієнта природної освітленості) і геометричного показника СК (світлового коефіцієнта). Природна освітленість відповідно до нормативних вимог залежить від точності виконуваної зорової роботи і від призначення приміщення.
КПО визначається як відношення абсолютної освітленості в люксах, обмірюваної на робочому місці (ε) до зовнішньої освітленості в горизонтальній площині, захищеної від прямих сонячних промінів (Е), виражене у відсотках:
КПО = (ε/Е)·100%.
Не складним, але досить точним методом оцінки природного освітлення є геометричний, при якому визначається відношення заскленої площі світлопройомів до площі підлоги (СК). Так, світловий коефіцієнт для навчальних і адміністративних приміщень повинний складати 1/6…1/8.
Завантажити реферат