Сторінка
3

Хімічно небезпечні об'єкти. Хімічно небезпечні речовини, особливості їх впливу на організм людини

Для кількісної характеристики токсичних властивостей кон­кретних ХНР при їх дії через органи дихання людини застосовуються межа переносності і такі токсодози: гранично допустима, порогові, ті, що виводять з ладу, і смертельні.

• Межа переносності - це мінімальна концентрація, яку людина може витримувати визначений час без стійкого ураження.

• Гранично допустима токсодоза (ГДК) - така доза (концентрація), при якій симптоми отруєння ще не наступають.

Вона регламентує допустиму ступінь зараження ХНР повітря робочої зони і використовується в інтересах дотримання умов безпеки на виробництві. Ця концентрація визначена як макси­мально допустима, яка при постійній дії на людину протягом робочого дня (8 годин) не може викликати через тривалий проміжок часу патологічних змін або захворювань, що визначаються за допомогою сучасних методів діагностики. Вона не може використовуватися для оцінки небезпеки аварійних ситуацій у зв'язку з дуже низьким інтервалом дії ХНР.

• Середня порогова (токсодоза РС50) - доза, яка викликає початкові симптоми ураження ХНР у 50% уражених. Це мінімальна ефективна концентрація (найменша кількість речовини, яка може викликати відчутний фізіологічний ефект).

• Середня виводяча (токсодоза ІC50) - доза, яка призво­дить до виходу з ладу 50% уражених.

• Середня смертельна (токсодоза LC50) - доза, яка призводить до загибелі 50% людей або тварин при 2-4-годинній інгаляційній дії ХНР.

При загальній дії токсичний ефект з'являється після попадання ХНР в кров через шкіряні покрови (шкіряна резорбційна токсичність), органи дихання (інгаляційна токсичність) або шлунково-кишковий тракт (пероральна токсичність). Відповідно, при оцінці токсичності необхідно враховувати як характер і ступінь токсичності, так і спосіб попадання ХНР в організм лю­дини.

При місцевій дії токсичний ефект з'являється в місті контакту ХНР з тканинами організму (ураження шкіряних покровів, роздратування органів дихання, розлад зору).

Для кількісної характеристики токсичності різних хімічних сполук користуються визначеними категоріями токсичних доз, що враховують шлях проникнення речовин в організм людини.

Інгаляційні токсичні дози вимірюються в грамах (міліграмах) за хвилину (секунду) на кубічний метр (г·хв/м3, г·с/м3, мг·хв/л).

Шкіряно-резорбційні токсичні дози вимірюються кількістю речовини, яка припадає на одиницю поверхні або одиницю маси тіла (мг/см2, мг/м2, г/см2, кг/см2, кг/м2 або мг/кг).

Значення інгаляційних і шкіряно-резорбційних токсичних доз ХНР дозволяють, з одного боку, порівнювати їх між собою, а з другого боку, оцінювати ступінь важкості ураження потерпілих в аварійній ситуації.

Хімічні речовини, які можуть викликати масові ураження населення, при аваріях з викидом (виливом) в повітря, можна розділити на групи:

• перша група — речовини з переважною дією удушення:

- з вираженою дією припікання (хлор, трьоххлористий фосфор, оксихлорид фосфору);

- з слабкою дією припікання (фосген, хлорпікрин, хлорид сірки);

• друга група - речовини переважно загальної отруйної дії (окисел вуглецю, синильна кислота, динітрофенол, динітроортокрезол, етиленхлоргідрин, етиленфторгідрии);

• третя група - речовини, які мають дією удушення та загальну отруйну дію:

- з вираженою дією припікання (акрилонітрил);

- з слабкою дією припікання (сірчаний ангідрид, сірководень, окисли азоту);

• четверта група - нейротропні отрути, речовини, що діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу (сірковуглець, фосфорорганічні сполуки);

• п'ята група - речовини, що мають дію удушення і нейротропну дію (аміак);

• шоста група - метаболічні отрути (етиленоксид, метилбромид, метилхлорид, діметилсульфат);

• сьома група - речовини, що порушують обмін речовин (діоксан).

До речовин з переважною дією удушення належать токсичні сполуки, для яких головним об'єктом дії на організм є дихальні шляхи. Ураження організму при дії речовин удушення умовно розділяють на чотири періоди: період контакту з речовиною, період скритої дії, період токсичного набряку легенів і період ускладнень. Тривалість кожного періоду визначається токсичними властиво­стями кожної речовини і величиною експозиційної дози. При дії пари низки речовин у високих концентраціях можливий швидкий летальний кінець від шокового стану, що викликається хімічним обпаленням відкритих часток шкіри, слизистих верхніх дихальних шляхів і легенів.

До речовин переважно загальної отруйної дії належать сполуки, що можуть викликати гостре порушення енергетичного обміну, яке і є у важких випадках причиною загибелі ураженого. Ці речо­вини можна розділити на отрути крові і тканинні отрути.

Отрути крові розділяються на гемолітичні отрути і отрути гемоглобіну.

Тканинні отрути діляться на інгібітори ферментів дихального ланцюгу (ціаніди, сірковуглець, акрилонітрил), роз'єднувачі окислення і фосфорилірування (динітрофенол, динітроортокрезол,) і речовини, що виснажують запаси субстратів для процесів біологічного окислення (етиленхлоргідрин, етиленфтор-гідрин).

До речовин з дією удушення і загальноотруйною дією здатні значна кількість ХНР, що здатні при інгаляційній дії визвати токсичний набряк легенів, а при резорбції порушити енергетичний обмін. Більшість сполук цієї групи володіє сильною дією припікання, що значмо утруднює надання допомоги потерпілим.

До речовин, що діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу (нейротропні отрути), належать речовини, які порушують механізми периферичної нервової регуляції, а також модулюючий стан самої нервової системи. В основі їх дії лежить можливість вмішуватися у процес синтезу, зберігання, викиду, інактивації в синаптичній щілині нейромедіаторів; взаємо­діяти з рецепторами нейромедіаторів; змінювати проникності іон­них каналів збуджувальних мембран.

До речовин, що мають дію удушення і нейротропну дію, на­лежать токсичні сполуки, які викликають при інгаляційному ура­женні токсичний набряк легенів, на фоні якого формується важке ураження нервової системи.

В основі дії на мозок лежить порушення генерації, проведення і передачі нервового імпульсу, який ускладнюється станом важкої гіпоксії, що викликано порушенням зовнішнього дихання.

До метаболічних отрут належать токсичні сполуки, що вмішу­ються в інтимні процеси метаболізму речовин в організмі. Отруєння цими речовинами характеризується відсутністю реакції на отруту. Ураження організму розвивається, як правило, поступово і у важких випадках закінчується смертю протягом декількох діб.

У патологічний процес ураження цими речовинами залучаються багато органів, але головними є порушення з боку центральної нервової системи, паренхіматозних органів та, іноді, системи крові.

За своєю побудовою ці речовини належать до різних класів сполук, однак всі вони володіють загальною властивістю: в орга­нізмі людини вони руйнуються з виникненням високо реакцій­не/дійсних вуглеводневих радикалів.