Сторінка
23

Менеджмент банківської системи на прикладі Ощадного банку України Путильського відділення 6799 Чернівецької області

Якщо додаткове узгодження не дає результату, тобто стан справ позичальника не покращується і погашення простроченої позики не передбачається, то банк переходить до наступного етапу — реалізації забезпечення. Реалізація забезпечення — процес трансформації в готівку частини активів, на яку претендує банк за угодою про забезпечення кредиту. У випадку, коли банк надавав кредит чи реалізація забезпечення не дозволила погасити повністю проблемний кредит, наступає третій етап — стягнення кредиту через суд. Суд допомагає банку виявити, які джерела доходу та активи позичальника можна обернути в погашення кредиту. На четвертому етапі — виконання судового рішення.

Керівництво банку має вибір для прийняття рішення:

– погашення боргу шляхом виконання прийнятого судового рішення за допомогою опису (конфіскації) майна боржника;

– накладення арешту на кошти боржника, які знаходяться в третьої особи;

–реалізація конфіскованого майна боржника на публічних аукціонах.

Результатом роботи банку з простроченими кредитами може виявитися банкрутство боржника (п’ятий етап). Банкрутство, керівництвом Ощадбанку Путильського відділення № 6799, розглядається як виключний засіб вирішення сумнівних кредитів.

Таким чином, будується робота Ощадбанку Путильського відділення № 6799 по управлінню зменшення кредитного ризику.

Своєрідним амортизатором кредитного ризику служить резервний фонд, створений в банку для компенсації збитків від списаних кредитів. Джерело відрахувань — прибуток, який залишається в розпорядженні банку після перерахування податків у бюджет. Нормативи відрахування затверджуються пайовиками.

Подібна практика формування резервного фонду далека від досконалості. По-перше, нормативи не узгоджуються з фактичними втратами від списаних кредитів за попередні роки. По-друге, не коректним є обчислення нормативу в процентах від прибутку.

Звичайно, джерелом формування резервного фонду повинен бути кредитний портфель банку. Відрахування в нього приводить до залежності від середньої частки прострочених позик у загальному об’ємі кредитних вкладень за останні 2–6 років.

Використання АБС — аналізу при класифікації виданих кредитів за групами ризику дозволить зосередити увагу на найбільш надійних, а також стимулювати зацікавленість в одержанні кредиту клієнтами групи А.

Виявлення причини погіршення господарської діяльності допоможе запобігти несвоєчасному погашенню позик, а також прийняти рішення, як будувати подальші відносини з невиправним боржником.

Організація роботи із сумнівними кредитами дозволяє банку покращити якість кредитного портфеля та мінімізувати ризик погашення кредитів.

§ 3.3. Використання закордонного досвіду розвитку банківської системи в умовах ринкової економіки України.

Перехід до ринкової економіки вимагає відповідних змін в структурі банківської системи, викликає необхідність її реформування з урахуванням нових явищ та процесів. Вирішенню цих проблем у великій мірі може сприяти намагання спроектувати західну банківську систему (практику) на власні реалії економічного життя. Зараз важливо використати все конструктивне, що нагромаджене банками, не повторюючи їх помилок. У формуванні банківської системи, адекватній ринковій економіці, ігнорувати закордонний досвід означало б “винаходити велосипед”, та ще й без гарантій, що на ньому можна буде їздити.

Реальна міра “ринковості” грошово-кредитної системи України, співвідношення у ній централізованих і децентралізованих засад визначається мірою “ринковості” економічного устрою країни. Банківська система, не може бути за всіма характеристиками повністю адекватною класичним дворівневим системам розвинутих країн із стабільною ринковою економікою. На відміну від них, це — банківська система перехідної економіки, з її нестабільністю і значними структурними зрушеннями. Вона повинна, з одного боку, обслуговувати процес реформ (диверсифікацію власності, демонополізацію, становлення нових ринків, а також інтеграцію в світову економіку), а з іншого — забезпечити максимальну стійкість грошової системи в цей період, сприяти стабільному функціонуванню основної маси підприємств.

Сьогодні банківська система в Україні розвивається на базі розширення приватної власності у фінансовому секторі, різноманітності видів кредитних інститутів. У напрямку західних моделей поступово відбувається закріплення централізму у банківській системі, підвищується роль НБУ і представницьких органів держави, яким він підзвітний. На відміну від розвинутих країн, окремою і найважливішою проблемою формування національної банківської системи України є правове забезпечення побудови її інституціональної структури, вдосконалення банківського нагляду, розвиток інформаційних технологій і зв’язку, банківських асоціацій, банківської освіти тощо. У цьому плані велике значення має прийняття Закону “Про Національний Банк України”, де має бути чітко і конкретно визначено правовий статус представницьких органів держави і НБУ, який цим органам підзвітний, їх функції, повноваження і міру компетенції. Необхідно забезпечити повноваження НБУ по посиленню монетарної стабільності, створити чітку і конкретну систему реальної підзвітності НБУ Верховній Раді України.

Для створення постійного механізму консолідації інтересів НБУ, уряду, парламенту і банківської спільності, Україні, на зразок розвинутих країн, необхідно мати спеціальну Консультативну раду по банках (по монетарній і кредитній політиці), яка не повинна мати директивних функцій по відношенню до НБУ, а включати в свій склад представників науки і усіх зацікавлених сторін, узгоджувати і консолідувати їх інтерес, готувати рішення, систематично розглядати поточні проблеми, на постійній основі займатись стратегічними питаннями. В Україні сьогодні також відсутня ціла група законів, звичайних у міжнародній практиці, які регулюють діяльність окремих категорій кредитних установ і окремих сторін діяльності банків та їх відносин з клієнтами.

Хоч сьогодні система регулювання діяльності банків і включає основні норми, відомі у міжнародній практиці (достатність капіталу, вимоги до ліквідності, обмеження великих кредитів тощо), їх обсяг і кількісні параметри значно відрізняються від практики розвинутих країн. Відсутня чітка система оцінки якості активів і створення обов’язкових резервів на поточні активи. Немає загальноприйнятої єдиної системи оцінки банків, рейтингова інформація непостійна і дуже спрощена. На практиці часто не застосовуються обмеження на підвищені ризики, не здійснюється контроль за повнотою розкриття банками інформації, за відсутністю дискримінації вкладників. У цьому плані для посилення банківського нагляду і регулювання необхідно, на наш погляд, вирішити такі суттєві завдання:

1) перехід на міжнародні стандарти бухобліку і звітності і регулювання діяльності комерційних банків;