Сторінка
2

Менеджмент банківської системи на прикладі Ощадного банку України Путильського відділення 6799 Чернівецької області

В період соціалізму в нашій країні банківська система представляла собою повну державну монополію на банківські гро­шові операції. Вже в перші роки перебудови виявилося, що існуюча банківська система не задовольняє потреби проведення ефектив­ної кредитно-грошової політики. В 1987 році нарівні з Держбан­ком СРСР були засновані спеціалізовані банки для обслуговування окремих галузей, сфер економіки. В число таких банків ввійшли: Зовнішекономбанк, Промбудбанк, Агропромбанк, Житсоцбанк, Ощадбанк. Це було безуспішне намагання врятувати централізовану загальнодержавну банківську систему шляхом її час­ткової модернізації.

Коли вже сформувалася концепція переходу до ринкової еко­номіки, стало ясно, що банківська система, яка склалася і укоренилася в економіці, підлягає координальному реформуванню. Хоч банківська система приналежна будь-якій економіці, тільки в умовах ринкової економіки вона набуває ролі центрального інструменту фінансового управління. Банки, як центри управління фінансово-кредитними процесами, мають важливе значення в ринковій економіці.

Банки представляють собою сильний інструмент в структурній політиці та регулюванні економіки, яка здійснюється шля­хом перерозподілу фінансів, капіталу у формі банківського кредитування, інвестицій, необхідних для підприємницької діяльності. Банки можуть направляти грошові кошти, фінансові ресурси у вигляді кредитів в ті галузі, де капітал знайде най­краще використання.

Розглянемо структуру та функції банківської системи в еко­номіці ринкового типу. В такій економіці кредитно-банківська система представлена великим набором банків та пов'язаних з ни­ми різноманітних кредитно-фінансових установ. В організаційному аспекті банківська система є сукупністю взаємопов'язаних та взаємодіючих банків, кожний з яких виконує функції, які випливають з його призначення. Розрізняють емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні банки, різні фінансові компанії (пенсійні, соціальні, інноваційні). В сукупності всі ці фінансо­во-кредитні установи утворюють банківську кредитну систему.

Емісійний банк (центральний банк) – має монопольне право виписку білетів (грошових знаків, банкнот). Основним його зав­данням є проведення державної політики в сфері грошового обігу, кредиту, регулювання діяльності всієї банківської системи. Цей банк завжди націоналізований і його діяльність знаходиться під контролем держави. Тому його називають державним або цен­тральним банком.

Комерційні банки – найбільш універсальний тип банків, що займаються широким колом операцій, в тому числі надання кре­дитів промисловим, торговим та іншим підприємствам переважно за рахунок грошових коштів у вигляді депозитних вкладів. Такі бан­ки здійснюють також різноманітні комерційні послуги та операції. Звичайно, вони не є державними.

Інвестиційні банки – спеціалізуються на фінансуванні та довгостроковому кредитуванні різних підприємств і цілих галузей. Розрізняють фінансові інвестиції, здійснювані шляхом купівлі банком цінних паперів, а також реальні інвестиції, що здійснюються шляхом вкладання капіталу в промисловість, будівництво та інші.

Іпотечні банки – спеціалізуються по наданню довгостроко­вих позик під заставу нерухомості.

Інноваційні банки (або фонди) – здійснюють кредитування (в основному пов'язані з деяким ризиком) на всіх етапах інноваційного процесу створення і впровадження різних наукових роз­робок.

Ощадбанки – є простими фінансово-кредитними установами для заохочення вільних грошових коштів населення, включаючи операції з цінними паперами.

На Україні банківська структура представлена двома рівня­ми: Національним банком та комерційними банками різноманітних форм власності, спеціалізації, територіального рівня.

Національний банк України /НБУ/ був організований в 1991 році на базі колишньої Української республіканської контори Держбанку СРСР і його обласних управлінь. Він представляє со­бою систему єдиного банку і включає центральний апарат, розта­шований в м.Києві, Кримське республіканське відділення та 24 обласних управління. Управління НБУ діють від його імені в ме­жах наданих їм повноважень та функцій. Вони підзвітні банку (Правлінню).

Керуючим органом НБУ є Правління, склад якого призна­чається Президією Верховної Ради України. Голова правління обирається по представленню Голови Верховної Ради строком на чоти­ри роки. НБУ повинен бути незалежним, але підзвітний Верховній Раді і безумовно не підпорядкований Кабінету Міністрів України. Голова Правління НБУ може входити до складу Кабінету Міністрів. Верховна Рада щорічно затверджує основні напрямки грошово-кредитної політики, а також розглядає звіт про роботу НБУ і затверджує розподіл його прибутків. Крім того, на протязі 199І-1992 років Верховна Рада України практикувала прийняття рішень щодо визначення оперативної діяльності НБУ: збільшення загальних обсягів кредитування, надання цільових кредитів на поповнення обігових коштів, погашення заборгованості підприємств державного сектора, позик сільського господарства та інше. З другої половини 1993 року НБУ спільно з Кабінетом Міністрів почав встановлювати офіційний курс (організаційний) національної валюти.

Національний банк України є банком першого рівня. Він ви­конує традиційні функції, характерні для Центрального банку держави, є емісійним та розрахунковим центром держави, бан­ком-батьком та банкіром уряду. НБУ надано монопольне право на випуск грошей в обіг.

НБУ несе відповідальність за створення матеріально-тех­нічної бази виробництва власної валюти, він визначає ор­ганізаційно-технічні основи здійснення готівково-грошового обігу: