Сторінка
3

Будова галактик

Не пояснені ще також причини утворення так званих взаємодіючих галактик, виявлених у 1957—1958 роках радянським астрономом Б. О. Воронцовим-Вільяминовим. Це пари або тісні групи галактик, у яких один або кілька членів мають наявні викривлення форми, придатки; іноді вони занурені у спільний світлоносний туман. Спостерігаються також тонкі перемички, що з'єднують пари галактик, і «хвости», спрямовані убік від сусідньої галактики, ніби відштовхнуті нею. Перемички іноді бувають подвійними, що свідчить про те, що викривлення форм взаємодіючих галактик не можна пояснити приливними явищами. Часто велика галактика однією зі своїх гілок, іноді деформованою, з'єднується із супутником. Усі ці деталі, як і самі галактики, складаються із зір й іноді дифузійної матерії.

Часто галактики зустрічаються в просторі парами і більшими групами, іноді у вигляді скупчень, що містять сотні галактик.

Наша Галактика з Магеллановими хмарами і з іншими найближчими галактиками складають, імовірно, також окреме місцеве скупчення галактик. Магелланові хмари і наша галактика, очевидно, занурені в спільну для них водневу хмару. Групи й скупчення різноманітні за типами галактик, що входять до них. Іноді до них входять тільки спіральні й неправильні, іноді — тільки еліптичні галактики, іноді ж — і ті й інші. Найближчими до нас є розріджена хмара галактик у Великій Ведмедиці й неправильні скупчення в сузір'ї Діви. Вони містять галактики всіх типів. Надзвичайно багате й компактне скупчення галактик Е і So, Що знаходиться в сузір'ї Волосся Вероніки, нараховує тисячі членів. Світності й Розміри галактик вельми різноманітні.

Галактики-надгіганти мають світності, що у 10 разів перевищують світність Сонця, квазари в середньому ще в 100 разів яскравіші; а найслабкіші з відомих галактик-карликів можна порівняти зі звичайними кульовими зоряними скупченнями в нашій галактиці. їхня світність складає близько 1/10 світності Сонця.

Розміри галактик вельми різноманітні й коливаються від десятків парсеків до десятків тисяч парсеків.

Простір між галактиками, особливо усередині скупчень галактик, очевидно, містить іноді космічний пил. Радіотелескопи не виявляють у них відчутної кількості нейтрального водню, але космічні промені пронизують його наскрізь так само, як і електромагнітне випромінювання.

Відомо близько 1,5 тисячі яскравих галактик (до 13-ої зоряної величини). У «Морфологічному каталозі галактик» (який складається з чотирьох томів), складеному ще в СРСР (публікація закінчена в 1968 році), містяться відомості про 30 тисяч галактик, які яскравіші за 15-ту зоряну величину. Вони охоплюють 3/4 усього неба. Пятиметровому телескопу доступно кілька мільярдів галактик до 21-ої зоряної величини. Такі галактики відрізняються від найслабших зір лише легкою розмитістю зображення.

Галактика складається з безлічі зір різних типів, а також зоряних скупчень і асоціацій, газових і пилових туманностей, окремих атомів і частинок, розсіяних у міжзоряному просторі. Більша їх частина займає обшир лінзоподібної форми діаметром близько ЗО і завтовшки близько 4 кілопарсеків (відповідно близько 100 тисяч і 12 тисяч світлових років). Менша частина заповнює майже сферичний об'єм із радіусом близько 15 кілопарсеків (близько 50 тисяч світлових років).

Усі компоненти галактики пов'язані в єдину динамічну систему, що обертається навколо малої осі симетрії. Земному спостерігачеві, що знаходиться усередині галактики, вона здається широкою білястою (ніби молочною) смугою Молочного Шляху (звідси і її назва — «Галактика») з усією безліччю окремих зір, які спостерігаються на небі.

Зорі і міжзоряна газопилова матерія заповнюють обшир галактики нерівномірно: найбільше вони сконцентровані біля площини, яка перпендикулярна до осі обертання галактики і є площиною її симетрії (так званою галактичною площиною). Поблизу лінії перетину цієї площини з небесною сферою (галактичного екватора) і видно Молочний Шлях, середня лінія якого являє собою майже велике коло, тому що Сонячна система знаходиться неподалік від цієї площини. Молочний Шлях являє собою скупчення величезної кількості зір, що зливаються в широку білясту смугу; однак зорі, що проектуються на небі поруч, віддалені одна від одної в просторі на величезні відстані, які виключають їх зіткнення, незважаючи на те, що вони рухаються з великими швидкостями (десятки й сотні км/с) у напрямку полюсів галактики (її північний полюс знаходиться в сузір'ї Волосся Вероніки). Загальна кількість зір у галактиці оцінюється в 100 мільярдів.

Міжзоряна речовина розсіяна в просторі також нерівномірно, концентруючись переважно поблизу галактичної площини у вигляді глобул, окремих хмар і туманностей (від 5 до 20—30 парсеків у діаметрі), їхніх комплексів або аморфних дифузійних утворень Особливо могутні, відносно близькі до нас темні туманності здаються неозброєному оку темними прогалинами неправильних форм на фоні смуги Молочного Шляху, дефіцит зір у них є результатом поглинання світла цими несвітними пиловими хмарами. Чимало міжзоряних хмар освітлені близькими до них зорями великої світності й постають у вигляді світлих туманностей, тому що світяться або відбитим світлом (якщо складаються з космічних порошин), або в результаті збудження атомів і наступного випромінювання ними енергії (якщо туманності газові).

Наш час із повною підставою називають золотим століттям астрофізики: чудові й найчастіше несподівані відкриття у світі зір приходять зараз одне за одним. Сонячна система стала в останній час предметом прямих експериментальних, а не тільки спостережних досліджень. Польоти міжпланетних космічних станцій, орбітальних лабораторій, експедиції на Місяць принесли безліч нових конкретних знань про Землю, навколоземний простір, планети, Сонце. Ми живемо в епоху разючих наукових відкриттів і великих здійснень. Най-неймовірніші фантазії зненацька швидко реалізуються. Здавна люди мріяли розгадати таємниці галактик, розкиданих у безмежних просторах Всесвіту. Доводиться тільки дивуватися, як швидко наука висуває різні гіпотези і відразу їх спростовує. Однак астрономія не стоїть на місці: з'являються нові способи спостереження, модернізуються старі. З винаходом радіотелескопів, наприклад, астрономи можуть «зазирнути» на відстані, які ше в 40-х роках XX століття здавалися недоступними. Однак необхідно собі чітко уявляти неосяжну величину цього шляху й ті колосальні труднощі, із якими ми ще зустрінемося на шляху до зір.