Сторінка
1

Вірогідність астрономічних знань

Нерідко твердиться, що наука не дає нам вірогідних знань про світ, що її висновкам начебто не можна довіряти.

У зв'язку з цим ми розглянемо питання, пов'язане з вірогідністю тих наукових даних про Всесвіт, які є одними з найістотніших елементів сучасної наукової картини світу. Ці дані відіграють також першорядну роль і у формуванні світогляду людини: адже світо­гляд, як ми вже знаємо,— це і є ставлення людини до світу, усвідомлення свого місця в ньому. Приклад цей особливо показовий ще й тому, що на перший погляд із усієї сукупності знань, що їх має наука, саме знання про космічні об'єкти і космічні процеси є найменш на­дійними. Справді, майже всі астрономічні дані здобуто шляхом дослідження різних випромінювань, що надхо­дять до нас з космосу, аналізу й інтерпретації тієї ін­формації, яку вкладає в них сама природа. Але таке непряме дослідження є досить складним завданням. Між фізичним процесом, що відбувається в косйосі, і ви­сновками вчених, які цей процес спостерігають із Землі, пролягає ланцюжок з багатьох ланок. І при переході від кожної з них до наступної можливі ті чи інші помилки, неточності й неправильні умовиводи. А перевірити щось безпосередньо так, як це робиться, скажімо, у фізиці чи хімії, немає можливості.

Крім того, астроном часто-густо спостерігає не саме явище, а лише ту зміну, яку це далеке космічне явище викликає у приладі, що реєструє, скажімо, відхилення стрілки чи почорніння фотопластинки, чи криву лінію, накреслену на стрічці самописця. І на основі цих змін він повинен, виходячи з певної моделі, зробити висновки про характер явища, що вивчається. Проте зв'язок між показаннями астрономічних приладів і природою того чи іншого космічного процесу може виявитися зовсім не однозначним. Такі ж самі показники можуть бути, вза­галі кажучи, спричинені зовсім різними явищами, що відбуваються у Всесвіті.

Тому при витлумаченні результатів тих чи інших астрономічних спостережень нерідко є можливість різних

пояснень одних і тих самих фактів, а отже, і різних висновків про їх природу.

Чи не означає все це, що висновкам, які грунтуються на астрономічних дослідженнях, не можна довіряти? І запитання ширше: чи здатні взагалі дистанційні до­слідження давати вірогідні відомості про навколишній світ?

Щоб дістати відповіді на ці запитання, потрібно мати змогу перевіряти здобуті дані. Останніми роками завдя­ки швидкому розвитку ракетно-космічної техніки і успішному освоєнню космічного простору така можли­вість нарешті з'явилася.

На наших очах народилася «космічна астрономія»: за допомогою космічних апаратів вимірювальна й теле­візійна апаратура доставляється безпосередньо в райони найближчих небесних тіл та на їх поверхню. Здобуті в результаті таких досліджень дані дають змогу зіста­вити знання про планети Сонячної системи, старанно нагромаджені багатьма поколіннями астрономів, з новою «космічною інформацією».

Звичайно, космічні методи дослідження дають можли­вість діставати порівняно з наземною астрономією біль­ший обсяг додаткової інформації, особливо про деталі різних явищ у світі планет. Але в цілому, як з'ясувало­ся, вони не тільки не спростували загальної системи уявлень про Сонячну систему, що склалася на основі астрономічних досліджень, але, навпаки, підтвердили її справедливість. Це надзвичайно важливий факт, значен­ня якого виходить далеко за межі власне планетної астрономії. Він свідчить про те, що, незважаючи на дистанційний характер, астрономічні дослідження дають нам вірогідні знання про Всесвіт.

Необхідно також зазначити, що якоїсь принципової відмінності між процесом наукового пізнання космічних об'єктів і процесом пізнання в інших природничих нау­ках, скажімо, у фізиці елементарних частинок, не існує.

І у фізиці е багато недоступного нашому безпосередньо­му втручанню — взагалі у будь-якій науці на певному етапі її розвитку є свої «межі безпосередньої доступ­ності». Але і в цих науках, як і в астрономії, подібні межі успішно долаються.

Щоправда крім соціальних коренів релігії існують ще й гносеологічні, пов'язані з процесом пізнання світу людиною. Труднощі процесу наукового дослідження, наявність нерозв'яза­них наукових проблем, неможливість охоплення єдиною теорією всієї нескінченної різноманітності світових явищ, відкриття несподіваних фактів, що не вкладають­ся у звичні уявлення і вимагають їх істотного перегля­ду, всі ці обставини за відсутності послідовного діалектико-матеріалістичного підходу до процесу пізнання навколишнього світу можуть бути джерелом ідеалістич­них і релігійних уявлень.

Часто учні запитують, чим пояснити той факт, що деякі вчені на Заході, що добре відомі своїми науковими відкриттями, є релігійними людьми? Більше того, деякі релігійне настроєні вчені стверджують, нібито вивчення Всесвіту доводить існування бога. Так, англійський астрофізик Е. Мілн писав: «Всесвіт у моєму поясненні невіддільний від того, що ми побажали б зобразити як видиме людині творіння Божественного Творця . Мож­на сказати, коли хочете, що ми відкрили у Всесвіті бога, оскільки Всесвіт здається прекрасним виразом тих поза­часових і позапростірних атрибутів, які ми асоціюємо з Божественним» '.

До якоїсь міри відповідь на це питання дав відомий фізик, один із творців квантової механіки В. Гейзенберг у своїй книжці «Фізика і філософія».

«Весь спосіб нашого мислення,— писав Гейзенберг,— формується у нашій юності завдяки тим ідеям, з якими ми в цей час стикаємося, чи завдяки тому, що ми всту­паємо в контакт з видатними особистостями, у яких ми вчимося. Цей спосіб мислення справлятиме вирішальний вплив на всю нашу повсякденну роботу, і внаслідок цього цілком можливі утруднення в процесі пристосу­вання до зовсім інших ідей і систем мислення. Друге міркування полягає в тому, що ми входимо до складу суспільства чи колективу. Це суспільство зв'язують спільні ідеї . Ці спільні ідеї можуть підтримуватись авторитетом церкви . чи держави і . дуже важко відійти від загальноприйнятих ідей, не протиставляючи „себе суспільству» '.