Сторінка
2
Сатурн оточений кільцями (завтовшки близько 3 км), які добре видно в телескоп у вигляді «вушок» з обох боків диска планети. Вони були помічені ще в 1610 р. Галілеєм. Площина кілець практично збігається з площиною екватора планети і має постійний нахил до площини орбіти, що дорівнює приблизно 27°. Кільця Сатурна — одне з найбільш дивних і цікавих утворень у Сонячній системі. Пласка система кілець оперізує планету навколо екватора і ніде не стикається з поверхнею. У кільцях розділяються три основні концентричні зони, розмежовані вузькими шілинами: зовнішнє кільце А (діаметром близько 275 тис. км), середнє В (найбільш яскраве) і внутрішнє кільце С, відносно прозоре. Найближчі до планети ледь помітні частини внутрішнього кільця позначаються символом D. Виявлене також існування практично прозорого зовнішнього кільця D. Кільця обертаються навколо Сатурна й швидкість руху їхніх внутрішніх шарів більша, ніж зовнішніх. Кільця Сатурна являють собою пласку систему з безлічі дрібних супутників планети. У Сатурна відомо 17 супутників. Найбільший супутник — Титан, він також один із найбільших за розмірами й масою супутників у Сонячній системі. Супутник Янус — найближчий до Сатурна, розташований майже впритул до планети. Один із супутників — Феба — рухається по орбіті з досить великим ексцентриситетом у зворотному напрямку.
Уран — за розташуванням сьома від Сонця планета, за діаметром (із радіусом 25 650 км) майже вчетверо більша за Землю. Дуже віддалений від Сонця й освітлений порівняно слабко. Середня густина Урана (1,58 г/см3) трохи більша, ніж густина Сатурна та Юпітера, хоча речовина в надрах цих гігантів стиснута набагато сильніше, ніж на Урані. У складі атмосфери Урана за спектроскопічними спостереженнями знайдені водень і невелика кількість метану, є, за непрямими ознаками, відносно велика кількість гелію. Як й інші планети-гіганти, Уран має такий склад, імовірно, майже до самого центру.
Уран дотепер погано вивчений, тому що розглянути його вкрай складно через малі кутові розміри в полі зору телескопа. З цієї ж причини неможливо вивчити і закономірності обертання планети. Очевидно, Уран (на відміну від інших планет) обертається навколо своєї осі, ніби лежачи на боці. Такий нахил екватора створює незвичайні умови освітлення: на полюсах у певний сезон сонячні промені падають майже прямовисно, а полярні день і ніч охоплюють (поперемінно) усю поверхню планети, крім вузької смуги уздовж екватора. Через те що Уран обертається по орбіті навколо Сонця за 84 роки, то й полярний день на його полюсах триває 42 роки, потім змінюється полярною ніччю такої ж тривалості. Лише в екваторіальному поясі Урана Сонце регулярне сходить і заходить із періодичністю, рівномірною до осьового обертання планети. Навіть у тих ділянках, де Сонце розташоване в зеніті, температура на видимій поверхні хмар складає біля -215°С. За таких температурних умов деякі гази замерзають. Залізокам'яне ядро Урана за розміром (близько 8000 км) більше порівняно з планетами земної групи. Генероване магнітне поле Урана також подібне до земного.
Незвичайною особливістю Урана є система кілець, віддаленість яких від планети складає від 1,6 до 1,85 радіуса Урана. Вузькі кільця, що виглядають як “ниткові” утворення, складаються з безлічі окремих непрозорих і, очевидно, дуже темних часток. В області кілець знаходиться ціла система радіаційних поясів, заповнених частинками високих енергій, які схожі на земні радіаційні пояси, але відрізняються високим рівнем радіації.
Уран має 6 супутників, що обертаються по орбітах, площини яких практично збігаються між собою. Уся система загалом відрізняється надзвичайним нахилом — її площина майже перпендикулярна до середньої площини всіх планетних орбіт.
Нептун — восьма за рахунком планета Сонячної системи і близький аналог Урана, шо має ледь більшу масу і трохи менший радіус. Середня віддаленість Нептуна від Сонця — 4,5 млрд км, період обертання по орбіті — 164 роки і 288 днів. Екваторіальний діаметр Нептуна складає 50 200 км; середня густина — 2,30 г/см3.
Характеристики Нептуна типові для планет-гігантів, які складаються головно з водню й гелію з домішкою сполук інших хімічних елементів. Нептун має важке ядро, що містить силікати, метали й інші елементи, шо входять до складу земної групи. Флюїдна (в основному водна) оболонка атмосфери складається з водню, гелію й метану. Нептун має сильне магнітне поле, вісь якого, як і Урана, нахилена приблизно на 50° до осі обертання і зміщена від центру планети приблизно на 10 000 км. На відміну від спокійної замерзаючої поверхні Урана на поверхні Нептуна панують сильні вітри, що викликають шторми з могутніх струменів газів, які піднімаються з надр планети. Деталі поверхні Нептуна розрізнити дуже важко.
Нептун має всього два супутники. Перший — Тритон — за розмірами й масою більший за Місяць, має зворотний напрямок орбітального руху. Другий супутник — Нереїда — на відміну від першого, дуже невеликий, має сильно витягнуту орбіту. Відстань від супутника до планети змінюється в межах від 1,5 до 9,6 млн км. Напрямок орбітального руху прямий.
Плутон — дев'ята планета Сонячної системи, найбільш віддалена від Сонця (39,5 а. о.) точка. Плутон робить оберт по орбіті дуже повільно — за 247,7 років. Орбіта має незвичайно великий нахил (17°) до площини екліптики, і витягнута настільки, що в перигелії Плутон підходить до Сонця на мен
Завантажити реферат