Сторінка
2

Хто винайшов телескоп?

У ХШ столітті інтерес до оптики знову зріс. Про це свідчать трактати англійців Р Бекона і Д. Пекхема, а також тюрингенського поляка Вітелло. Але в усьому, Що стосується оптики, ці автори в основному просто переказують Евкліда, Птолемея й Альхазена. Бекон при написанні своєї «Природної історії» користувався роботами грецьких учених — Арістотеля, Евкліда, Птолемея, римських — Плінія, Ьоеція, Кассіодора, а також розробками арабських учених. Бекон добре знав оптику і, очевидно, був знайомий із влаштуванням телескопа. З яких джерел він одержав це знання? За словами Бекона, наведеними А. Беррі, телескоп був відомий уже Юлієві Цезарю (100—44 р. до н. е.), який перед набігом на Британію оглядав нові землі з Галлії (із протилежного берега Ла-Маншу) за допомогою телескопа.

Ф. Даннеман пише, що Вітелло у творі «Перспектива» викладав вчення Альхазена, який, у свою чергу, був знайомий з роботами Евкліда і Птолемея. У творі «Про запальне дзеркало по конічних перетинах» Альхазен згадує про спостереження древніх: дзеркала, що мають форму параболоїда обертання, з'єднують усі промені в одній точці й мають сильнішу дію, ніж інші дзеркала. Відкриття це приписується Діоклу (350 р. до н. е.).

Таким чином, усі попередники «офіційних» винахідників підзорної труби — Порта, Леонардо да Вінчі, Пурбах, Вітелло, Бекон і Альхазен — у своїх роботах з оптики спиралися на праці античних учених.

Д. Д. Максутову «Астрономічній оптиці» вказує на те, що сучасникам Галілея була відома конструкція простого телескопа, що складається з одного увігнутого дзеркала, яка через півтора сторіччя одержала назву «система Гершеля». Але швидше за все, вона сягає корінням часів античності. Ф, Даннеман вказує, що Регіо-монтан побудував із металу параболічне запальне дзеркало діаметром у п'ять футів (1,52 м). Ф. Араго в «Загальнозрозумілій астрономії» повідомив, що Птолемей Евергет (146—116 р. до н. є.) встановив на вершині Олександрійського маяка увігнуте дзеркало, за допомогою якого можна було виявляти кораблі на досить далекій відстані.

Яким був науковий багаж астрономів античності? Основні праці Птолемея — це знаменитий «Альмагест» і трактат «Оптика». В «Оптиці» автор досліджує перспективу, фізичні основи зору й обумовлені ними оптичні обмани. Ця робота охоплює також і катоптрику: розглядаються різноманітні дзеркала. «Атьмагест», безсумнівно, грунтується на працях астрономів-попередників, особливо Гіппарха. Він зробив в астрономію воістину величезний внесок: значно вдосконалив тригонометрію, зробив багато точних спостережень, використовував старі (вавилонські) спостереження для порівняння з пізнішими.

Затвердженням Ф. Даннемана, Геронові належить твір «Про діоптр». Герон написав також «Катоптрику» (100 р. до и. е.). Пліній у своїй «Природній історії» неодноразово посилається на твір Цезаря під заголовком «Про зорі». І. А. Гейберг повідомляє, ця робота Аполлонія з катоптрики, у якій розглядається питання про запальні дзеркала, була почата під впливом досліджень Архімеда. Б. І. Спасський у «Історії фізики» підкреслює, що дзеркала входили до жрецьких атрибутів древніх, а в «Катоптриці» Архімеда пояснюється, чому зображення предметів в увігнутих дзеркалах видаються збільшеними.

Оптичний трактат Евкліда ґрунтується на цілком сформованих традиціях, а також на практиці й фактично щоденному досліді. Деякі учені вважають, що основоположником оптики й катоптрики можна вважати Евкліда. Ф. Даннеман пише, що робота Евкліда з оптики є першою спробою застосувати геометрію, щоб пояснити видиму величину фігури, використовувати для трактування відбиття світла й інших оптичних явищ. Зауважимо, що Евклід був уже знайомий з теорією переломлення світла. Роботи Евкліда залишалися протягом довгого часу основною допомогою з оптики аж до часів Кеплера, який значно просунув що область науки.

М. Борн і Е. Вольф у «Основах оптики» зазначають, що перші систематичні описи оптичних явищ належать грецьким філософам і математикам Емпедоклу (490—430 р. до н. є.) й Евкліду. С. Толанський зазначає, що методика простежування променя для знаходження зображення вперше серйозно вивчена в часи Піфагора, широко використовується й сьогодні.

На думку Ф. Даннемана, двоопукле скло, доводить, що майстерність шліфування досягла в древніх високого рівня. Товщина сочевиці складала 6 мм, фокусна відстань — 107 мм. Ймовірно, ця лінза була виготовлена не в єдиному екземплярі. Першим призначенням лінзи, звичайно ж, було добування вогню, але не виключено, що вони могли використовуватися й в оптичних інструментах. Слід звернути увагу на деякі джерела, знайдені Ф. Араго, де є згадки Цицерона про екземпляр «Іліади», написаний на пергаменті, що лежав у горіховій шкарлупі, про Мірмекіда з Мілета, який зробив зі слонової кістки колісницю, розміри якої дозволяли помістити її під крилами мухи. Араго не без підстави вважає, що без допомоги збільшувальних стекол виготовити подібні речі неможливо.

Давні китайські астрономи під час сонячних затемнень спостерігали й описували протуберанці, а також мали відомості про появу плям на Сонці. Давньогрецький філософ Теофраст з Афін також згадував про спостереження сонячних плям. У «Метаморфозах» Овідія описуються сонячні плями, які було видно на диску Сонця в рік смерті Юлія Цезаря. Як могли усі вони спостерігати ці явища без спеціальних приладів?

А. Паннекук в «Історії астрономії» нагадує, що в Плутарха є діалог «Про обличчя, видиме на диску Місяця», у якому Місяць описується подібним до Землі — із горами, що відкидають глибокі тіні. Дж. Хокінс і Дж. Уайт у книзі «Розгадка Стоунхенджа» пишуть: «Із цього острова Місяць видно так, ніби він близький до Землі, і око розрізняє на ньому такі ж височини, як на Землі». І. Д. Рожанський у «Розвитку природознавства в епоху античності» зазначає* що Демокріт за прикладом Анаксагора стверджував, що «Місяць має гори, рівнини й прірви».

Оскільки Галілей першим зміг побачити плями на Сонці й детально роздивитися поверхню Місяця лише через трубу з 30-кратним збільшенням, навряд чи можуть бути сумніви в тому, що давні вчені проводили астрономічні спостереження за допомогою подібних оптичних інструментів.