Сторінка
1

Планета Венера

У центрі Сонячної системи знаходиться наша денна зірка - Сонце. Навколо нього разом з своїми супутниками звертаються 9 великих планет: Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і Плутон.

Вік Сонячної системи був визначений ученими на підставі лабораторного ізотопного аналізу земних скельних порід, а також метеорів і доставлених на Землю космічними апаратами зразків місячного ґрунту. Виявилося, що найстаріші з них мають вік близько 4,5 млрд. років. Тому вважається, що всі планети сформувалися приблизно в у свій час - 4,5 - 5 млрд. років тому. Венера, друга по близькості до Сонця планета, майже такого ж розміру, як Земля, а її маса більше 80 % земної маси. Розташована ближче до Сонця, ніж наша планета, Венера одержує від нього в два з гаком разу більше світла і тепла, ніж Земля. Проте з тіньової сторони на Венері панує мороз більше 20 градусів нижче за нуль, оскільки сюди не потрапляє сонячне проміння в перебігу дуже довгого часу. Вона має дуже щільну, глибоку і дуже хмарну атмосферу, що не дозволяє нам побачити поверхню планети. Атмосферу - газову оболонку, на Венері, відкрив М. У. Ломоносов, в 1761 році, що так само показало схожість Венери із Землею.

Середня відстань від Венери до Сонця 108,2 млн. км; воно практично постійне, оскільки орбіта Венери ближча до кола, ніж у будь-якої іншої планети . Часом Венера підходить до Землі на відстань, менше 40 мільйонів км. Стародавні греки дали цій планеті ім'я своєї кращої богині Афродіти, римляни ж потім переінакшили по - своєму і назвали планету Венерою, що, загалом, одне і те ж. Проте трапилося це не відразу. У свій час вважалося, що в небі знаходиться відразу дві планети. Вірніше, тоді ще зірки, одна - сліпуче яскрава, була видна вранці, інша, така ж - увечері. Їх навіть називали по - різному, поки халдейські астрономи після довгих спостережень і ще довших роздумів не дійшли висновку, що зірка - то все - таки одна, що робить ним честь як великим фахівцям .

Світло Венери таке яскраве, що якщо на небі немає ні Сонця, ні Місяця, він примушує предмети відкидати тіні. Проте при погляді в телескоп, Венера розчаровує, і не дивно, що до останніх років її вважали“ планетою таємниць “.

У 1930 році про Венеру з'явилася деяка інформація. Було встановлений, що її атмосфера полягає, в основному, з вуглекислого газу, який здатний діяти як свого роду покривало, затримуючи сонячне тепло. Були популярні дві картини планети. Одна малювала поверхню Венери майже повністю покритою водою, в якій могли розвиватися примітивні форми життя, - як це було на Землі мільярди років тому. Інша представляла Венеру як розжарену, суху і запорошену пустелю.

Ера автоматичних космічних зондів почалася в 1962 році, коли американський апарат “ Марінер - 2 “ пройшов поблизу Венери і передав інформацію, яка підтвердила що її поверхня дуже гаряча. Було встановлено також, що період обертання Венери навколо осі -тривалий, близько 243 земних діб, - більше, ніж період обігу навколо Сонця (224,7 діб), тому на Венері “доба“ довша за рік і календар абсолютно незвичайний.

Тепер відомо, що Венера обертається у зворотному напрямі – зі сходу на захід, а не із заходу на схід, як Земля і більшість інших планет. Для спостерігача на поверхні Венери Сонце сходить на заході, а заходить на сході, хоча насправді хмарна атмосфера повністю закриває небо. Тиск у поверхні майже в 100 разів більший, ніж атмосферний тиск на рівні моря на Землі. “ Марінер - 10 “ наблизився до Венери в лютому 1974 року і передав перші знімки верхнього шару хмар . Цей апарат тільки один раз пройшов біля Венери - його основною метою була сама внутрішня планета -Меркурій. Проте знімки були високої якості і показали смугасту структуру хмар. Вони також підтвердили, що період обертання верхнього шару хмар всього лише 4 діб, так що будова атмосфери Венерине схоже на земне. Тим часом американські дослідження радіолокацій показали, що на поверхні Венери є великі за розміром, але дрібні кратери. Походження кратерів невідоме, але, оскільки в такій щільній атмосфері повинна бути сильна ерозія, за “геологічними“ стандартами вони навряд можуть бути дуже старими. Причиною виникнення кратерів може бути вулканізм, тому гіпотезу про те, що на Венері відбуваються вулканічні процеси, поки не можна виключити. Також на Венері знайдено декілька гірських областей . Найбільший гірський район - Іштар – за площею удвічі перевищує Тибет. У центрі його на висоту 11 км підіймається гігантський вулканічний конус. Було знайдено, що в хмарах міститься велика кількість сірчаної кислоти ( можливо, навіть фтористо- сірчаної кислоти).

Наступний важливий крок був зроблений в жовтні 1975 року, коли дварадянські апарати - “ Венера - 9 “ і “ Венера - 10 “ – зробили керовану посадку на поверхню планети і передали на Землю знімки. Знімки ретранслювали орбітальними відсіками станцій, що залишалися на навколопланетній орбіті на висоті порядку 1500 км . Це був тріумф радянських учених, навіть не дивлячись на те, що і “ Венера - 9 “ і “ Венера - 10“ вели передачі всього лише не більш годину, покине перестали раз і назавжди діяти з - за дуже високих температурі тиску. Було знайдено, крім того, що шар хмар кінчається на висоті близько 30 км . Нижче знаходиться область гарячого їдкого туману . На висотах 50 - 70км розташовуються могутні хмарні шари і дмуть ураганні вітри . У поверхні Венери атмосфера дуже щільна ( всього лише в 10 разів менше густини води).

Венера зовсім не гостинний мир, як це коли - то передбачалося. З своєю атмосферою з вуглекислого газу, хмар з сірчаної кислоти і страшною жарою вона абсолютно не придатна для людини. Під тяжкістю цієї інформації звалилися деякі надії: адже менш ніж 20 років тому багато учених вважали Венеру більш обіцяючим об'єктом для космічних досліджень, ніж Марс. Венера завжди притягала до себе погляди письменників - фантастів, поетів, вчених. Про неї і про неї багато писали