Епістолярій про життя і наукову діяльність Сергія Павловича Корольова налічує сотні томів. Та все ж «білих плям» у його біографії ще достатньо. З некролога у газеті «Правда» від 15 січня 1966 року житомиряни дізналися, що головний конструктор ракетно-космічних систем країни Рад на прізвище Корольов, до цього часу абсолютно засекречений спецлужбами, є уродженцем Житомира. Найоперативнішу кмітливість виявив кореспондент «Радянської Житомирщини» Лев Ботвинський. Отримавши редакційне відрядження, він відбув до Москви із завданням особисто зустрітися з матір’ю покійного академіка. Але, як виявилося, зробити це було надзвичайно складно. На подібну зустріч треба було отримати дозвіл від спецслужб. З’ясувалося, що й мати вченого була . засекреченою. Як вдалося потрапити на зустріч з М. Баланіною досвідченому журналістові – залишилося його професійною таємницею. Але долаючи всі перепони, Л. Ботвінський своєї мети досяг. Невдовзі Марія Миколаївна Баланіна приїхала до Житомира і без великих труднощів через 40 років впізнала затишний будинок на Дмитрівський, 5, де побачив світ та зробив перші свої кроки на землі її син Сергій Корольов. А вже в серпні 1970 року за вказівкою «згори» у цьому будинку було відкрито меморіальний музей нашого видатного земляка. Так Житомир став причетним до однієї із козирних радянських ідеологем – космонавтики, а музей став відомим далеко за межами країни. За відомих обставин С. П. Корольов був не лише «таємничим» головним конструктором ракетно-космічних систем, замовчувалися не лише сторінки його творчої біографії. Упродовж тривалого часу широкі верстви навіть не здогадувалися про трагічні, жахливі роки, які не обійшли стороною майбутнього основоположника практичної космонавтики. 1937 року пройшла чистка серед командного складу Червоної Армії. Серед інших було заарештовано й маршала Тухачевського, який відповідав за розробку нової військової техніки. Зв’язок з Тухачевським, який схвалив ракетну програму Корольова, виявився для останнього фатальним. Його заарештували 27 червня 1938 року. Як писав згодом в автобіографії С. П. Корольов, «підставою для цього послужили свідчення директора НДІ, де я працював, на Глушка, Лангемана, Клейменова та інших осіб. Восени того ж року я був засуджений Вищою колегією Верховного Суду до тюремного ув’язнення на строк 10 років. 1939 року цей вирок було скасовано і Особлива Нарада НКВС винесла рішення засудити мене . на строк 8 років ув’язнення у виправно-трудових таборах». Після знущань у пересильних в’язницях Корольова етапом відправили на Колиму, де він тачкою возив золотоносний пісок на промивну драгу. Тільки після того, як на Колимі Сергій Павлович втратив всі зуби і набув безліч хвороб, за клопотанням колишніх колег та матері його перевели у беріївську «шарашку», де в’язнями сталінського режиму були найвидатніші вчені та інженери. Переїзд до пересильної в’язниці в Хабаровськ міг закінчитися для Корольова трагічно. Подолавши з великими труднощами 380-кілометровий шлях, Корольов дістався до магаданського порту. Та на пароплав, який відходив «на материк», він не встиг. Це запізнення його і врятувало. Невдовзі прийшла радіограма: судно затонуло в Охотському морі . Доля цього разу була милостивою до Корольова. До осені 1942 року Корольов плідно працював під керівництвом А. М. Туполєва, а з 1943 року конструктор-в’язень цілком віддав себе головній справі життя – ракетобудуванню і підкоренню космосу. Лише за п’ять місяців до запуску першого штучного супутника Землі військова колегія Верховного суду СРСР 25 квітня 1957 року скасувала справу стосовно С. П. Корольова за відсутністю злочину. Попереду були роки тріумфу: перший штучний супутник Землі, перший політ людини на космічному кораблі, перший вихід у відкритий космос. Але людського визнання і всенародного шанування за життя Корольову не судилося отримати. Для широкого загалу він значився як «професор К. Сергєєв». Хоча, як стверджують спеціалісти, в такій утаємничості не було необхідності. Адже про Корольова та його справи добре знали за кордоном, і лише для власного народу його ім’я було за сімома печатками. .У меморіальному музеї-будинку академіка С. П. Корольова на затишній вулиці Дмитрівській, 5, завжди людно. Наступного року ювілей: відзначатимо соту річницю від дня народження нашого видатного земляка, якому судилося прожити лише п’ятдесят дев’ять.
Епістолярій про життя і наукову діяльність Сергія Павловича Корольова налічує сотні томів. Та все ж «білих плям» у його біографії ще достатньо. З некролога у газеті «Правда» від 15 січня 1966 року житомиряни дізналися, що головний конструктор ракетно-космічних систем країни Рад на прізвище Корольов, до цього часу абсолютно засекречений спецлужбами, є уродженцем Житомира. Найоперативнішу кмітливість виявив кореспондент «Радянської Житомирщини» Лев Ботвинський. Отримавши редакційне відрядження, він відбув до Москви із завданням особисто зустрітися з матір’ю покійного академіка. Але, як виявилося, зробити це було надзвичайно складно. На подібну зустріч треба було отримати дозвіл від спецслужб. З’ясувалося, що й мати вченого була . засекреченою. Як вдалося потрапити на зустріч з М. Баланіною досвідченому журналістові – залишилося його професійною таємницею. Але долаючи всі перепони, Л. Ботвінський своєї мети досяг. Невдовзі Марія Миколаївна Баланіна приїхала до Житомира і без великих труднощів через 40 років впізнала затишний будинок на Дмитрівський, 5, де побачив світ та зробив перші свої кроки на землі її син Сергій Корольов. А вже в серпні 1970 року за вказівкою «згори» у цьому будинку було відкрито меморіальний музей нашого видатного земляка. Так Житомир став причетним до однієї із козирних радянських ідеологем – космонавтики, а музей став відомим далеко за межами країни. За відомих обставин С. П. Корольов був не лише «таємничим» головним конструктором ракетно-космічних систем, замовчувалися не лише сторінки його творчої біографії. Упродовж тривалого часу широкі верстви навіть не здогадувалися про трагічні, жахливі роки, які не обійшли стороною майбутнього основоположника практичної космонавтики. 1937 року пройшла чистка серед командного складу Червоної Армії. Серед інших було заарештовано й маршала Тухачевського, який відповідав за розробку нової військової техніки. Зв’язок з Тухачевським, який схвалив ракетну програму Корольова, виявився для останнього фатальним. Його заарештували 27 червня 1938 року. Як писав згодом в автобіографії С. П. Корольов, «підставою для цього послужили свідчення директора НДІ, де я працював, на Глушка, Лангемана, Клейменова та інших осіб. Восени того ж року я був засуджений Вищою колегією Верховного Суду до тюремного ув’язнення на строк 10 років. 1939 року цей вирок було скасовано і Особлива Нарада НКВС винесла рішення засудити мене . на строк 8 років ув’язнення у виправно-трудових таборах». Після знущань у пересильних в’язницях Корольова етапом відправили на Колиму, де він тачкою возив золотоносний пісок на промивну драгу. Тільки після того, як на Колимі Сергій Павлович втратив всі зуби і набув безліч хвороб, за клопотанням колишніх колег та матері його перевели у беріївську «шарашку», де в’язнями сталінського режиму були найвидатніші вчені та інженери. Переїзд до пересильної в’язниці в Хабаровськ міг закінчитися для Корольова трагічно. Подолавши з великими труднощами 380-кілометровий шлях, Корольов дістався до магаданського порту. Та на пароплав, який відходив «на материк», він не встиг. Це запізнення його і врятувало. Невдовзі прийшла радіограма: судно затонуло в Охотському морі . Доля цього разу була милостивою до Корольова. До осені 1942 року Корольов плідно працював під керівництвом А. М. Туполєва, а з 1943 року конструктор-в’язень цілком віддав себе головній справі життя – ракетобудуванню і підкоренню космосу. Лише за п’ять місяців до запуску першого штучного супутника Землі військова колегія Верховного суду СРСР 25 квітня 1957 року скасувала справу стосовно С. П. Корольова за відсутністю злочину. Попереду були роки тріумфу: перший штучний супутник Землі, перший політ людини на космічному кораблі, перший вихід у відкритий космос. Але людського визнання і всенародного шанування за життя Корольову не судилося отримати. Для широкого загалу він значився як «професор К. Сергєєв». Хоча, як стверджують спеціалісти, в такій утаємничості не було необхідності. Адже про Корольова та його справи добре знали за кордоном, і лише для власного народу його ім’я було за сімома печатками. .У меморіальному музеї-будинку академіка С. П. Корольова на затишній вулиці Дмитрівській, 5, завжди людно. Наступного року ювілей: відзначатимо соту річницю від дня народження нашого видатного земляка, якому судилося прожити лише п’ятдесят дев’ять. 
Завантажити реферат