Сторінка
2
Дана схема планіграфічного генеалогічного зв'язку існувала і на пізньослов'янських курганних некрополях. Кургани з одиничними захороненнями (тілоспалення на стороні) утворювали окремі, але взаємопов'язані (взаємоперехресні) планіграфічні ряди (діагональні і прямі), в яких визначається місце кожного покійника в системі як малої, так і великої патріархальної сім'ї. Планіграфічним центром є могили засновників роду-патронімії. Кургани – колективні усипальниці (малосімейні з 2 – 5 поховань, та великосімейні з 10 – 40 поховань) також розміщені в такій самій системі планіграфічного зв'язку, але вже сусідсько-общинного. В цілому, як ґрунтові тілопальні, так і ранні курганні могильники, за характером здійснення поховального обряду були колективними, патріархально-общинними, що відповідало суспільно-економічному рівню його населення4. Тому і внутрішня плані графічна структура могильників була сімей но-патріархально-общинною.
Необхідно згадати і планіграфічну структуру курганних некрополів культури карпатських курганів (II – V ст. н.е.), в яких окремі дослідники, на нашу думку, безпідставно, вважають "передтечу" та "імпульс" в причинах появи ранньослов'янської курганної обрядовості. Очевидно, носії культури карпатських курганів в основному належали фракійсько-германському населенню (бастарни), яке входило, як і поліетнічне населення сусідньої черняхівської культури, до сфери впливів провінційно-римського світу. Планувальна структура курганних некрополів вищезазначеної культури, очевидно, мала традиції планувальної системи курганних могильників попереднього часу, які належали більш соціально-стратифікованим "державним" суспільствам ранньозалізного віку. Зокрема, на центральних ("царських") скіфських курганних некрополях нами простежено, що планіграфічним центром були окремі сімейно-родові "храми предків" (місцезнаходження душ померлих), які розміщувались за межами могильників. Саме відносно них, а не могил засновників роду – патронімії, або не тільки їх, і здійснювалась прив'язка всіх могил, що знаходились в системі прямих і перехресних променів-рядів, які формувались окремими сім'ями, тощо (рис. 3). Така система відповідала вищому соціальному та суспільно-ідеологічному рівню суспільства періоду існування перших великих протодержавних утворень. Тому на курганних некрополях культури карпатських курганів представлені дві планувальні структури побудовані відносно "храмів предків" або могил засновників роду (патронімії). Ранньослов'янському, общинному суспільству відповідала лише друга, простіша планувальна структура могильників.
В період формування Києво-руської держави, мала сім'я стає суспільно і економічно більш незалежною. Тому на могильниках зменшується ще донедавна визначальний патріархально-общинний зв'язок, який поступово змінюється соціально-сімейним. Особливо це відбувалось в великих поселенських комплексах міського типу. На пізніх курганних могильниках (зокрема дружинних) планіграфічний зв'язок відображає вже в основному соціальний статус похованого, а поховальний обряд здійснюється великою соціальною групою, до якої він належав. Планіграфія могильника соціально-сімейна. На поселенських комплексах сільського типу планіграфія кладовищ сімейно-сусідсько-общинна (літописні "мир", "погост", "вервь"). Крім того, для цього ранньофеодального періоду характерні і економічно об'єднані "нерозділені сім'ї" (батьки – жонаті діти – внуки – жонаті брати – діти – племінники), що також було свідченням старих пережитків, які впливали на планіграфічну структуру кладовищ.
В системі християнських кладовищ, планіграфічна структура поховань вже майже повністю відповідає соціальним зв'язкам. При цьому, чим складнішою була соціальна структура поселенського комплексу, тим була складнішою і соціальна структура його кладовищ. А самі прицерковні кладовища стають частиною окремих "церковних комплексів", які обслуговували різні соціальні групи населення5. Зокрема, князівські і боярські, посадські і сільські та монастирські тощо. На самому кладовищі, при чіткому рядному плануванні (на схід від церкви, з орієнтацією рядів по осі північ-південь1), все ж намагались зберегти внутрішню групову, сімейно-родову приналежність похованих". На таких кладовищах (сімейно-родових групах) в "задушні дні" (троїцька субота, вівторок на Фоминій неділі, тощо) збиралась вся велика родина, а на могилах виставлялись "поминальні обіди"; та відправлялись нові та старі обряди, як пережитки культу предків.
2. Макропланувальна система розміщення церков і хрестів
Вивчення принципів взаєморозташування церков дозволило і тут виявити певні макропланувальні закономірності. Історики архітектури в основному говорять, що "храми ставились (розміщувались) вільно по відношенню один до одного, або в лінію з невеликим вигином, але ніколи по одній прямій"6. В більшості вони користуються і "народною етимологією", коли говорять про основні критерії вибору місця розміщення нового храму. Це зокрема: "вибирають гарне, імпозантне і найкраще місце", "в селах церкви будувались з краю села, часто на пагорбку", "в містах храми, як домінанти, розміщувались на роздоріжжях і площах", "це мало бути місце з сильним енергетичним полем", тощо1. Давньоруський літописець повідомляв, що Володимир "наказав будувати церкви і ставити їх на тих місцях, де колись стояли кумири"[3], що додає до вищезазначених критеріїв вибору місця храму і давні, невідомі нам язичницькі традиції місця вибору святилищ. В цілому, історики архітектури визнають, що давні зодчі безумовно володіли різними методиками макро- і мікропланування, багато аспектів яких досі нам невідомі. Зокрема, вже в XIX ст. було забуто давньоруське "числове проектування", основане на числовій системі, тощо. Наші спостереження дозволяють говорити про наявність двох макропланувальних систем в розміщенні церков:
Завантажити реферат