Сторінка
2

Латинський кафедральний собор у Львові

Проект реставрації виготовив і здійснював керівництво будівельними роботами талановитий львівський архітектор Петро Полейовський. Вежа костьолу отримала барочне завершення, до апсиди з двох сторін прибудовано двоповерхові приміщення, до західного фасаду - притвор: готичні і ренесансні вівтарі замінено бароковими.

Скульптуру до нових вівтарів виконали сницарі М. Полейовський, I. Оброцький, Франциск Олендзький, а фресковий живопис на склепіннях і стінах - львівський художник-монументаліст С. СтроЇнський. Під час реставрації розібрано численні каплиці, якими «обріс» костьол протягом XV-XVIII ст. Залишились тільки найцінніші, зокрема Кампіанів та Боїмів.

Форми собору строгі, величаві. В них гармонійно сплелися елементи готичного і барокового архітектурних стилів. Наріжний камінь костелу заклав у 1349 р. польський король Казимир Великий. Наприкінці XIX ст. за проектами художників Я. Матейка, Ю. Мегоффера, Т. Аксентовича були виготовлені вітражі, які органічно доповнили інтер'єр храму. Тепер тут Катедра Львівська обряду Латинського.

Висновок

Розміщення Латинського кафедрального собору - Львів, Катедральна площа. Дата зведення: 1360-1479 рр. Будували: архітектори П.Штехер, Й.Гром, А.Рабіш.

Характерною особливістю його планово-просторової структури виступає розташований обабіч бокових нав вінець каплиць; до вівтарної частини храму примикають лише дві симетричні каплиці біля її початків. Каплиці згодом неодноразово перебудовувалися й практично втратили первісний готичний характер. Готичні риси екстер’єру храму приховує отинькування стін з другої половини XVIII ст.

Свій будівельний шлях Латинський собор пройшов від готики через ренесанс до бароко, вражає на сьогоднішній день своєю красою та пишністю. В інтер'єрі собору багато цінних пам'яток: скульптура і різьба, фресковий розпис стін і склепінь, вітражі.

Собор тринефний, з видовженою пресвітерією. Основний об'єм (без вівтаря і пізніших прибудов) наближений до квадрата. До західного фасаду примикає висока масивна вежа; друга, південна, вежа доведена тільки до рівня даху. Форми собору суворі, величаві. Особливе враження справляє інтер'єр з чотирма високими стрункими колонами, на які спираються стрілчасті арки та склепіння з готичними нервюрами. Нефи однакової висоти, що характерно для храмів зального типу.

Список використаної літератури

1. Історія української культури. Том 2 (Українська культура XIII — першої половини XVII століть).

2. Енциклопедія українознавства. – К., 1994-1996.