Сторінка
2
Краса і міць римської архітектури розкриваються в розумній доцільності, у логіку структури спорудження, у художньо точно знайдених пропорціях і масштабах, лаконізмі архітектурних засобів, а не в пишній декоративності. Величезним завоюванням римлян було задоволення практичних побутових і суспільних потреб не тільки пануючого класу, але і мас міського населення.
Історія Риму поділяється на два етапи. Перший – епоха республіки, – що почався у кінці VІ ст. до н.е., коли з Риму були вигнані етруські царі, і тривав до середини І ст. до н.е. Другий етап – імператорський – почався правлінням Октавіана Августа, що перейшло до єдиновладдя, і тривав до ІV ст. н.е.
РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ ПЕРІОД
Початок давньоримського мистецтва належить до періоду республіки (кінець VІ – середина І ст. до н.е.). Воно досягло розквіту в період утворення світової рабовласницької держави, різнорідної за етнічним і соціальним складом складної по господарській і громадській організації.
Потреби римського суспільства породили багато типів споруджень: амфітеатри, терми, тріумфальні арки, акведуки та ін. На римському ґрунті дістали нове архітектурне рішення палаци, особняки, вілли, театри, храми, мости, надгробні пам’ятники. Раціоналізм, що лежить в основі римської архітектури, виявлявся в просторовому розмахові, конструктивній логіці і цілісності гігантських архітектурних комплексів, суворій симетрії і чіткості.
З поширенням римського панування на Грецію й елліністичні держави в Рим проникнули витонченість і розкіш елліністичних міст. Приплив багатств із завойованих країн протягом ІІІ-І ст. до н.е. змінили вдачі римлян, породжуючи серед панівних класів марнотратство. Ввозилися у величезній кількості знамениті грецькі статуї і картини грецьких майстрів. Римські храми, палаци перетворилися у свого роду музеї мистецтва.
Захоплення грецьким мистецтвом з’явилося насамперед у звертанні до ордерної системи. У той час як у грецькій архітектурі ордер відігравав конструктивну роль, у Римі він використовувався головним чином у декоративних цілях.
Опорні функції в римській архітектурі виконувала звичайно стіна. Римляни винайшли бетон – найважливіший будівельний матеріал, за допомогою якого закріплювали будівлі, що споруджуються. Вони відкрили новий спосіб зведення будинків – монолітно-оболончатий замість стояково-балкової системи. При стояково-балковій системі, як видно з назви, основу конструкції складають дві стійки, на яких лежить горизонтальна балка. Основу монолітно-оболончатої системи складають дві вузькі цегельні стіни, між якими залитий битий щебінь з бетоном, зовні вони облицьовувалися мармуром чи іншими породами каменів. Переваги нової системи будівництва видні і зараз: від багатьох грецьких храмів з їхніми колонами, на яких лежать перекриття і фронтони, залишилося по 2-3 колони, багато ж римських будинків дожили до наших днів.
Велике місце належало арці, що спиралася на масивні стовпи. Колони не могли нести на собі навантаження багатоповерхових споруджень із склепінними і купольними перекриттями і лише в аркадах зберігали конструктивну роль, причому частіше застосовувалися запозичений у греків пишний коринфський ордер і строгий тосканський, успадкований від етрусків.
Головне завоювання римлян у будівництві суспільних споруджень – створення величезних внутрішніх просторів, вільних від внутрішніх опор. Необхідність їхніх перекриттів викликала розвиток могутніх склепінних і купольних конструкцій, що лише обмежено застосовувалися на Сході й у Греції. Римська техніка стала широко використовуватися в цивільній і культовій архітектурі. Вона послужила зразком для розвитку візантійської і європейської архітектури.
Основною формою перекриттів був циліндричний звід з бетону і каменю. Його бічний тиск сприймала опорна стіна, що грала важливу роль у римській архітектурі. З перетинання двох циліндричних зводів однакової висоти в підніжжях зводу (п'ятах) і вершині (де закладений замковий камінь) вийшов хрестовий звід. При рівності прольотів він дає в плані квадрат. Внутрішня поверхня зводів утворює у перетинанні гострі краї – ребра, у підставі яких зосереджується тиск зводу. Це дало можливість прорізати опорні стіни напівциркульними арками, замінити стіну окремими стовпами, що приймали на себе тиск арки.
Витягнуті в довжину приміщення залів-галерей звичайно поділялися на квадрати і перекривалися ланцюгом хрестових зводів, що породжувало ефектне розчленування внутрішнього простору. З круглих в плані будинку перекриттів, які рівномірно піднімалися нагору, виник купольний звід, що утворила півкуля, розташована на циліндричній підставі. Багатокутні в плані приміщення перекривалися зімкнутими зводами (монастирський звід) чи сферичним куполом. В останньому випадку купол спирався своїм кільцем тільки на середину причілків, а перехід від форми окружності до багатокутника заповнювався ввігнутими сферичними стінами – “вітрилами”.
У республіканський період склалися основні типи римської архітектури. Сувора простота життєвого укладу в умовах постійних запеклих воєн знайшла відображення в конструктивній логіці монументальних інженерних споруджень. У них раніш за все проявилася своєрідність римського мистецтва.
Уявімо собі Рим в епоху республіки.
Звертають увагу грандіозні спорудження – древні оборонні стіни Риму, що виникли ще у VІІІ ст. до н.е. на трьох пагорбах: Капитолії, Палатині і Квирипалі, викладені з каменю (рання –VІ ст. до н.е. і так звана Сервієва стіна – 378 –352 р. до н.е.).
Римські дороги мали важливе стратегічне значення, вони поєднували різні частини країни. Ведуча до Риму Атієва дорога (VІ-ІІІ ст. до н.е.) для руху когорт і гінців була першою з мережі доріг, що покрили пізніше всю Італію. Біля долини Ариччи дорога, мощена товстим шаром бетону, щебеню, плитами лави і туфу, йшла через рельєф місцевості по масивній стіні (197 м довжиною, 11 м висотою), розчленованої в нижній частині трьома наскрізними арковими прольотами для гірських вод.
Потупово в наступні століття Рим стає найбільш багатим водою містом світу. Могутні мости й акведуки (акведук Апеля Клавдія, 311р. до н.е., акведук Марція, 144р. до н.е.), що пробігають десятки кілометрів, зайняли видне місце в архітектурі міста, у вигляді його мальовничих околиць, входячи невід’ємною частиною в пейзаж Римської Кампанії.
До найдавніших склепінних конструкцій входить стічний канал (клоака Максима) у Римі, що зберігся до наших днів.
Громадське життя протікало на ринковій площі. Наприклад, у греків вона називалася агорою і звичайно, як в Афінах, знаходилася в підніжжі акрополя. У римлян це був форум.Тут відбувалися всі головні міські події: збори, ради, тут оголошували важливі рішення, навчали дітей, торгували, вона служила ареною політичної діяльності, народних зібрань, військових тріумфів. В архітектурний ансамбль входили храми, васильки, крамниці торговців, ринки. Площі прикрашалися статуями знаменитих громадян, політичних діячів і були оточені колонами, портиками.
Завантажити реферат