Сторінка
4

Архітектура бойківської церкви. Архітектурні форми в пейзажі

Вже на початку нашого століття виникла триярусна струнка й пожвавлена гарними отворами дзвіниця з напівокруглими завершеннями - більшими на другому і меншими на третьому поверсі - в селі Рожанка Вижня з 1804 року. В такому ж роді триярусна дзвіниця, але в інших пропорціях, у селі Комарники - з 1815 року, з пошуком нових форм віконних вирізів нагорі.

До оригінальної своєю стійкістю загальної, поширеної внизу, монументальної форми належать дзвіниці в с.Репель - з 1826 року та особливо в селі Чуква - з 1854 року. Ще до виникнення останньої, яка становить пережиток сторожової вежі, збудовано було в селі Труханів у 1830 році витонченого силюету двоповерхову дзвіницю.

Принадна не тільки своєю простотою і добрими пропорціями двоповерхова дзвіничка в селі Барбівці з XIX століття. В ній внесено нову і чудову з мистецького погляду видовжено ромбічну форму чотирьох стовпців з кожного боку другого поверху, на яких тримається невисока чотирисхильна пірамідальна покрівля.

Вдало передано загальний традиційний образ триповерхової дзвіниці в селі Забереже з XIX стор[іччя]. В цій порівняно недавній пам'ятці лагідні заокруглення деяких елементів (форма консоль першого поверху, окреслення восьмигранної бані з заломом, гарної форми голівки з хрестом) вказують на те, що в XIX столітті будівельні майстри України милувалися мальовничими формами пережитого вже козацького барокко.

Навіть і перечислених вище пам'яток досить, щоб признати національний фонд українських дзвіниць, у більшій або меншій мірі бойківського походження, достойним високої оцінки серед світових пам'яток архітектури в дереві [ .]

Щодо вибраних нами 240 чільних профілів дерев'яних церков, серед яких переважають пам'ятки більш або менш характерні для бойківського типу. То з цього числа всі зразки архітектури XVI віку і значну кількість пам'яток XVII сторіччя треба зарахувати до національного фонду.

Уже такі найдавніші церкви, уцілілі до наших днів, тобто поверх чотирьох сторіччів, будучи збудовані з дерева, як в Потеличі -року 1502, Ковелі - року 1505 (зовсім недавно її знесено), в Улючі - року 1510 (або 1517), в Суходолах - року 1580, в Коломиї - року 1587 та в Колодному -XVI віку, - всі вони не тільки „прадіди" пізніших дерев'яних храмів на Україні, але й дуже цінні зразки мистецької композиції, в яких пролито світло на попередню зниклу вже майстерність і закладено основи розвиненої пізніше творчости. Кожна з вищеперечислених церков має зразкові пропорції, свій індивідуальний образ і нахил до характерно української мальовничости.

Не дивно, що після досвіду, набутого в XVI віці, на початку XVII сторіччя відчувається велике творче піднесення в архітектурі з дерева, з'являються такі чудові зразки національного фонду, як церква в с.Мужиловичі - постала коло 1600 року, і ще цінніша своєю монументальністю і мальовничістю церква св.Юра в Дрогобичі - також коло 1600 року. Цей храм - синтеза минулого і творчий прогноз близького майбутнього - є одночасної синтезою двох мистецтв - архітектури і монументального малярства, проявленої в розписах інтер'єру. В цій пам'ятці є ще дві риси, які вносять помітне пожвавлення в образ цілого: відкрита галерія та маленька прибудова, яка сприяє маштабному уявленню про будівлю.

Церква в Стрибарівці з 1605 року дає одне з перших поривань угору центральної вежі, яка намічає дальше формування пірамідально-ступінчастих башт.

Сміливе зіставлення трьох різнорідних форм зрубів дано в тому ж таки Дрогобичі, в церкві Здвиження з 1636 року.

В рік рішучих перемог Богдана Хмельницького за незалежність України (1654 р.) з'явилась і така оригінальна пам'ятка, як масивна двозрубна церква в с.Грабарі, з низькими, але дуже широкими банями. І таке відхилення від звичних традиційних форм має ввійти в національний фонд як пошук нового, ще мало згармонізованого образу.

Церква в селі Новоселиці з 1656 року з високим стрільчастим акцентом над західнім зрубом цікава не тільки як пережиток готики в дерев'яній архітектурі, але й блискуче знайденими пропорціями. Ці разом узяті переваги і дають підстави включити цю пам'ятку середини XVII віку до національного фонду української архітектури.

До того ж віку належить майже симетрично зрівноважена церква в Городку (з 1670 р.), приваблива тонко й досить оригінальне виробленими деталями, церква в Седневі (XVII ст.), яка в свій час захоплювала стрункою барочною вежею Тараса Шевченка. Обидві ці пам'ятки достойні включення їх до основного національного фонду української архітектури.

В дальшому зупинимося тільки на мистецьких пам'ятках бойківської архітектури з пірамідально-ступінчастими вежами, які мають усі дані для признання їх таким національним фондом, що ним можна гордитися серед мистецьких звершень цілого світу.

Не повторюючи аналізу, тільки перелічимо ці багатоярусні церкви: в с.Ботелька Вижня (XVII ст.), в с.Данильче (XVII в.), в с.Радруж, хоч і не цього типу, але з багатьох поглядів цікава пам'ятка, в с.Кульчиці - зі своєрідним рішенням трьох багатоярусних зрубів без бокових веж (XVII), в с.Капора - чудова пропорційна пам'ятка архітектури мішаного лемківсько-бойківського типу з гарною середньою вежею в бойківському дусі (є припущення, що з XVII сторіччя, але капітально відновлена в XVIII віці), а далі вже XVIII віку - в с.Сілець 1700 року, в с.Цішки - з оригінальним вирішенням перекриття над опасанням (1701), вс.Черниці (1718), в с.Розділ (1718), в с.Довге (1723)- з виразною різновисотністю бокових веж, у с.Крехів (1724), в с.Волчнів (1727), дуже мальовнича будівля храму в Топільниці Горішній (1730), з особливо сильно вираженою пірамідальністю середньої вежі в с.Черче (1733), в Чорткові-Вигнанці (1738) - з особливо високою покрівлею з заломом замість бокових веж, в Турці Середній (1739), в с.Ужок (1745), в с.Опірець (1748),вс.Росолін(1750)-височезним перекриттям східнього зрубу, в с.Шеметківці (1752) -з блискучим пляном високого західнього зрубу, в Лисовичах (1755)- з верхніми восьмигранними ярусами, а особливо в селі Кривка (1761), перенесена до музею просто неба у Львові, - найхарактерніша бойківська церковна будівля з трьома стрункими мальовничими вежами, пам'ятка, яка давно вже ввійшла в скарбницю кращих зразків українського народнього мистецтва світового значення.