Сторінка
2
Тип лемківської церкви, по суті, небагато чим різниться від силезької і, скажімо, церква з села Дубецького могла б вільно стояти не на Лемківщині, а в Силезії. Деяке відхилення од звичайного познансько-силезького типу ми бачимо в церкві села Чорного поблизу Горлиць,побудованої 1772 року. Загальний вигляд церкви завдяки нашаруванню четвериків над центральною і вівтарною частинами храму надає їй більшої спорідненості з церквами Наддніпрянщини, ніж Силезії, і тільки її дзвіниця-вежа витримана в стилі силезьких, дуже звужується догори.
Трохи відмінний характер має інша лемківська церква - у селі Грабі Ясельського повіту. Стоячи на самій межі з Угорською Руссю, вона становить собою ніби поєднання силезького типу з мадярським бароко, що виявилося в незвичайній вигадливості бань.
Коли в'їжджаєш з російського Поділля в Поділля галицьке, то майже не помічаєш відмінності в архітектурі дерев'яних храмів. Церква Йоана Богослова в селі Княжполі Подільської губернії Кам'янецького повіту могла б сміливо стояти й на Галичині, як могла б стояти на російському Поділлі церква галицького села Ходорова.
Відмінність обмежується тільки формою баньки, дуже примітивної в Княжполі й вигадливішої в Ходорові, так само як ошатніша в церкві цього останнього й вся форма покриття її середнього восьмерика. Більшість гуцульських церков побудована за планом латинського, нерівнораменного хреста, з однією банею посередині. Таких церков дуже багато поблизу Коломиї та Косова. Типовим зразком гуцульського стилю може бути церква в Микуличині, побудована в середині XIX століття, але абсолютно тотожна з давнішими церквами в Бистриці за Жаб'їм, під Чорногорою, на межі з Угорщиною або в Одаї поблизу Товмачика. Такі самі церкви стоять і в Кобаках, і в Старому Косові, і в Річці, і по всій Гуцульщині та Підгір'ю, а також по Буковині3. Характерною особливістю всіх цих церков є форма їхніх бань; це - не просто низький намет, напнутий на восьмерик церкви, як ми бачимо в Княжполі, а намет з ковніром. Схоже на те, як наче у своїй нижній частині він перехоплений потужним кільцем, що міцно втисло його грані всередину. Цей спосіб добре відомий і в Малоросії, і в тій-таки Подільській губернії ми бачимо його особливо часто, наприклад, у Михайлівській церкві в Зінькові. Щоправда, вона не одноверха, як більшість гуцульських церков, а триверха, проте й на Гуцульщині є відхилення од основного панівного тут типу, і трапляються церкви двоверхі, як, наприклад, у Коршеві, триверхі, як у Трофанівці6, і навіть п'ятиверхі, як у Товмачику та Княждворі поблизу КоломиГ або в Тисьмениці 
біля Станіславова. П'ятиверхі церкви гуцульського кшталту однакові за типом з п'ятиверхими церквами Малоросії й так само є звичайною трибанною церквою, тільки над північним і південним кінцями планового хреста її поставлено ще по бані, та, крім того, усі чотири кінці хреста не прямокутні, а гранчасті. Така сама п'ятибанна церква є і в містечку Єзуполі біля Станіславова, але покриття її свідчить уже про новий, перехідний тип*. Замість звичайних на Гуцульщині гранних наметів з ковніром, увінчаних невеликою банькою, намети кожної з її бань ніби присіли, а банька, що мала б увінчувати їх, виросла у велику масивну баню. Важко сказати, як виникла ця форма бані, що комбінує українську „баню" і московську гранну „маківку", але верхи Єзупільської церкви - далеко не поодинокий приклад такого покриття бань на Галичині. Певне пояснення походження такої форми може дати той тип церкви, який поширений у центральній і північній Галичині, у так званій „Галичині Волинській". Майже всі ці храми трибанні, але їхні бані не мають таких гранчастих наметів, як в Україні або на Гуцульщині, а набрали трохи круглястої форми. Такі церкви в Крехові, Глинському та в Лаврикові. Сюди ж можна зарахувати й гарну церкву в Малнові поблизу Перемишля9. Вона також трибанна, із дзвіницею-вежею, приставленою на великих стовпах до західної стіни. Вівтарний прируб її покритий банею такої спадистої форми, що її майже можна вважати за намет, од якого вона відмінна тільки трохи помітною припухлістю своїх граней. Ця баня мало чим різниться від наметової бані Ходорівської церкви. Західна баня майже такої самої форми, а середня має вже дуже випнуті боки - прямує до форми української бані, але на півдорозі спиняється і, замість витягнутися в довгу шию, круто переходить до завершення, на якому посаджена коротка шийка, що несе маківку.
Подальший розвиток типу ми бачимо в знаменитій церкві св.Юрія в Дрогобичі. Бані дрогобицької церкви ще далі, ніж у малнівській, відійшли од 
дерев'яного намету - безперечно первинної форми покриття -наблизилися до української бані з її характерною витягненою формою10. Звідси вже один крок до „цибулястої" форми гранчастих бань. Єзупільської церкви. Усі ці І церкви оточені галереєю-опасанням з аркадами. Дзвіниця стоїть окремо від | церкви, відзначається неабиякою височиною й вигадливим оздобленням, Церква св.Юрія всередині вся розмальована фарбами просто по дерев'яних стінах. Будучи п'ятиверхою церквою, вона, по суті, трибанна,бо бічні прируби її дуже незначні розмірами, хоч вони й надають храмові дуже мальовничої привабливості.
Прикладом бойківської церкви спрощеного типу може бути церква в Борині, в Турчанському повіті. Це одна з тих простих чарунок, з яких виросло згодом усе ошатне мистецтво бойків. Вона складається з трьох четвериків, 
приставлених один до одного по одній лінії зі сходу на захід. Первісне покритт я такого примітивного храму складалося, безперечно, з простого чотиригранного намету, яким накривався кожний з трьох зрубів. У Боринській церкві намети ці вже ускладнились, і біля підніжжя їх виросли короткі четверики, що трохи підняли церкву. Далі бойківський храмовий тип розвивався в бік збільшення кількості ярусів, що зумовлювалося тим-таки прагненням створити храм „препишний" і„предивний", яке покликало до життя дерев'яні храми Норвегії й російської півночі і яке диктувало, звичайно, і піднесені в небо лінії готичних мурованих храмів. Цілком викінчений і довершений зразок багатоярусного бойківського храму ми бачимо в Манові поблизу Лупкова, біля самої межі Угорської Росії". Крім церков з четвериковою основою та четвериковими ярусами, є на Бойківщині й такі, що мають четверики тільки в основі, а всі яруси поставлені восьмериками. Примітивний тип такої церкви ми бачимо в Сілеці поблизу Самбора (1770 р.), а остаточно виробленими взірцями цього роду є подивугідні храми в Ясені12, у Маткові та в Кривці - усі три в Турчанському повіті13. Ось де самобутнє мистецтво Прикарпатської Русі святкує найвище своє досягнення! Тут, у цих легко здійнятих до неба струнких сильветках храмів, у дитячій простоті їхньої конструкції, що надає їм подоби химерних іграшок, - виявився увесь непоборний чар цього справжнього народного мистецтва.
Завантажити реферат