Сторінка
5

Архітектурні взаємозв'язки України з Росією

Тільки особливою близькістю до царя пояснюється майже цілковита відсутність архівних даних про будівлі Зарудного. Як побачимо далі, він будував на прямі замовлення Петра, минаючи всі тодішні будівельні інстанції. Через те, що царські замовлення давалися й виконувалися в самій Москві, де не було нічого подібного до петербурзької міської канцелярії, яка відала всім будівництвом, доручення царя й плату за виконання їх Зарудний одержував безпосередньо з його рук, тому вони зовсім не відбивалися в документах. Це дуже утруднює з'ясування й уточнення історії будівель Зарудного[ .]

Що стосується іменного веління про спорудження За-рудним іконостаса для Петропавлівського собору, то він є останній з-поміж більш ранніх іконостасів, що передували йому, - Оранієнбаумського для Меншикова, Ревельського [Талліннського] для Преображенського собору та інших. Найдовершенішим серед них слід визнати Петропавлівський - справді велике творіння декоративного мистецтва всіх часів. Крім певних традицій російського іконопису, у ньому втілилися пишні форми і прийоми, що їх Зарудний переніс із храмів Західної України. У пізнішій супліці Зарудного дуже чітко говориться не про "зроблення" петропавлівського іконостаса, а про "побудову", чим підкреслюється його архітектурно-будівельний, а не лише декоративний та іконописний бік. Думку дослідників, які вважають, що всі іконостаси проектували петербурзькі будівничі церков, і Зарудний робив їх у Москві за цими проектами, спростовує його листування з Петербургом, у якому він прямо говорить про свої кресленики, відмовляючись писати ікони для них, "що краще зроблять петербурзькі художники". На неодноразові нагадування Макарова надіслати в Кабінет кресленик іконостаса "з масштабом" Зарудний відповідає: "А рисунка ледь устиг половину нарисувати за багатьма суєтами, а з другою половиною скоро не впоратися, помічника не маю, один при ділі"(21)[ .]

Усе вищенаведене свідчить про те, що в особі Зарудного наша країна мала генія настільки багатогранного, що він змушує згадати велетнів Ренесансу: зодчий, скульптор, маляр, декоратор, - ким він тільки не був у своєму справді живому й трепетному мистецтві?

З усіх творчих загадок життєвого шляху Зарудного одна видається особливо важкою: яким способом і де він набув своєї вражаючої архітектурної майстерності? Здебільшого в документах, що стосуються службового проходження визначних діячів культури, завжди трапляється один - або скарга на несплату грошей, або прохання про віддяку за заслуги перед державою, де претендент сповіщає, скільки йому років. Досі в жодному подібному документі таке власноручне свідчення Зарудного мені не траплялося, тому рік його народження все ще залишається невідомим. Він помер у 1727 році. Навряд чи він міг бути дуже юним у 1690 році, коли ми його вперше бачимо в Москві як гінця самого Мазепи. Якщо припустити, що йому було тоді років з тридцять, то приблизна дата його народження припадає на 1660 рік, отже, на службу він вступив і будував Меншикову вежу в розквіті сил, приблизно в 41- 46 років, а помер у 67 років.

Якщо слушне припущення, що батьківщина Зарудного Західна Україна, то він міг доволі надивитися на декоративні прийоми західно-українських церков і польських костелів, добре їх вивчити. Про це, до речі, переконливо свідчить любов Зарудного до декоративних штофів і шнурів з китицями як у тканині (рака Олександра Невського, іконостас у Таллінні), так і в дереві (іконостаси в Петропавлівському соборі й царська ложа в Дубровицях).

Та не виключена й безпосередня участь Зарудного у зведенні будівель гетьманської України як учня, а потім і помічника таких майстрів, як Старцев або Аксамитов. Зв'язок приїздів гінця Мазепи з його супліками щодо примушення Старцева закінчити в Києві церкви Братського й Миколопустинського монастирів, які той не добудував, також наводить на думку про тісну пов'язаність їх обох. Крім того, суто український вигляд Микільської церкви настільки випадає з-поміж будь-яких зразків московського будівництва, що хочеться припустити участь в її будівництві українця Зарудного на правах учня й друга[ .]

Як було б важливо, щоб Академія архітектури УРСР серйозно й безпосередньо зайнялася всебічним вивченням своєї дорогоцінної архітектурної спадщини, хоча б з метою натрапити на якісь сліди можливої участі Зарудного в спорудженні деяких збережених дотепер пам'яток. Чи може бути щось вдячніше від цього завдання, здатного, якщо випаде удача, ще вище піднести значущість внеску України в російську культуру?

(1954 р.)

Список використаної літератури

1. Грабарь И. История русского искусства. -Т.2.-С.396-400.

2. ЦДАДА. - Ф. 124. - Малоросійські справи, 1700р.-Спр.83.-Арк.1.

3. ЦДІА. - Ф. Києво-Печерської лаври, справи загальні. - Оп.1. - Спр.5. - Арк.43 (Повідомлено Академією архітектури УРСР).

4. ЦДАДА. - Малоросійська експедиція Сенату. - Кн. 1765. - Арк.85.

5. Контракт на строительство церкви конца XVII века. - Из вечистой книги 1693 года// Киевская старина. - 1884. - Т.8. - С.423 - 424.

6. Холостенко М. Архітектура Радянської України. - К" 1940. - С.22-24.

* Помилка І.Грабаря. Глухівсько-Петропавлівський монастир міститься поблизу с.Будищі, за 20 км на південь від Глухова (Прим. ред.).

7. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. - Чсрнигов, 1873. - К.З.-С.209-210.

** Нині храм частково відреставровано (Прим. рсд.).

8. ЦДАДА. - Малоросійські справи. - Спр.29; Держархів. - Розд. XXVI. - Спр.1. - 4.1. -№ 32. - 17 груд. 1705 року: "Архітектурних і кам'яних різьбярських справ майстер Григорій Іванів син Устинов суплікою прохав відпустити його до Ніжина, де він підрядився побудувати протопопові Павлу Васильовому синові кам'яну церкву".

9. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. - Кн.З. Мужскис монастыри. Нежинский Благовещенский второклассный монастырь, называемый "Назарет" Пресвятой Богородицы. - 1873. -С163.