Сторінка
5

Колективні трудові спори

Однак відмова суду в прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно з ст. 64 Кон­ституції, не може бути обмежене.

На розвиток положень ч. 2 ст. 124 Конституції про поши­рення судового захисту, їх офіційного тлумачення Конститу­ційним Судом Верховний Суд України в п. 2 постанови Пленуму від 30 травня 1997 p. №7 "Про посилення судово­го захисту прав та свобод людини і громадянина" роз'яснив судам, що вони не вправі з часу введення в дію Конституції відмовляти фізичним чи юридичним особам у прийнятті до судового розгляду заяв і звернень. При цьому він звернув увагу на те, що коло прав та свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією, не є вичерпним[9].

Тому у випадках, коли районні суди помилково відмов­ляли у прийнятті позовних заяв щодо індивідуальних тру­дових спорів після введення в дію Конституції, рекомендую­чи позивачам звертатися до КТС для попереднього їх розв'я­зання, суд вищестоячої інстанції (касаційної і в порядку на­гляду) правильно скасовував ухвали районних судів, направ­ляючи позови до тих же судів для розгляду по суті заявле­них вимог.

Проходження попередніх позасудових процедур не є обмеженням права на судовий захист, передбаченого ст. 55 Конституції. Звертатися чи не звертатися до цих процедур є правом, а не обов'язком зацікавленої особи і не додержання їх не може бути підставою для відмови у прийнятті заяви або для скасування рішення.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 p. №15 внесено зміни і доповнення до п. З поста­нови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 p. №9, в якому зазначається, що за загальним правилом індивідуальні трудові спори вирішуються судами безпосеред­ньо або після їх попереднього розгляду комісією по трудо­вих спорах.

У будь-якому разі безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються заяви звільнених працівників про по­новлення на роботі незалежно від підстави припинення трудо­вого договору, зміну дати і формулювання причин звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеопла­чуваної роботи, про виключення з членів кооперативу, колек­тивного сільськогосподарського підприємства, іншої громад­ської організації, а за заявами керівників підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення та іншого відок­ремленого підрозділу), їхніх заступників, головних бухгалте­рів підприємств, установ, організацій, їхніх заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспек­цій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб дер­жавної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами, керівних працівників, які обираються, за­тверджуються або призначаються на посади державними орга­нами, органами місцевого самоврядування, а також громадськи­ми організаціями та іншими об'єднаннями громадян, крім цього, і спори з питань переведення на іншу роботу і накладення дисциплінарних стягнень. Відповідно до п. 1 Перехідних положень Конституції України інші трудові спори вирішу­ються на розсуд заявника безпосередньо судом або після їх попереднього розгляду комісією з трудових спорів.

Слід мати на увазі, що Пленум Верховного Суду Украї­ни в п. 8 постанови від 1 листопада 1996 p. №9 "Про застосу­вання Конституції України при здійсненні правосуддя" роз'яснив, що суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому по­рядку[10].

Сьогодні КТС продовжують діяти і розглядати індиві­дуальні трудові спори про застосування законодавства про працю, крім спорів, вказаних у статтях 222, 232 КЗпП. Проте необхідно відзначити низьку ефективність їх діяльності, на що зверталась увага в літературі[11]. Розгляд судами справ у спорах, що вини­кають з трудових правовідносин (окремі питання)[12]. Становище не зміни­лось і з прийняттям Закону України "Про внесення змін і доповнень, що стосуються розгляду індивідуальних трудо­вих спорів, до Кодексу законів про працю Української РСР та визнання такими, що втратили силу деяких законодавчих актів" від 18 лютого 1992 p., яким був змінений статус КТС. Нині КТС є органом трудового колективу. Правовий статус цього органу і порядок його діяльності врегульовано більш повно порівняно з іншими органами трудового колективу.

Однак, як свідчить практика, працівники з різних при­чин (невіра в справедливе вирішення справи, очікування розправи з боку власника або уповноваженого ним органу тощо) до КТС звертаються не часто. На багатьох підприєм­ствах (в переважно недержавних) КТС взагалі не обирають­ся. Так, у 1998 p. перевірками, проведеними Державною інспек­цією праці, більш як 460 підприємств різних форм власності встановлено, що комісії з трудових спорів створено лише на кожному другому підприємстві. Здебільшого вони обира­ються не загальними зборами, конференцією, а утворюються наказами керівників підприємств[13]. З урахуванням конституційного права на судовий захист постає питання про доцільність збереження в новому Трудовому кодексі порядку, передбачено­го главою XV КЗпП.

Враховуючи те, що вирішення індивідуальних трудових спорів на підприємстві, в установі, організації поступово відми­рає, в майбутньому, ймовірно, ця категорія спорів відійде пов­ністю до юрисдикції судів, але це вже не трудове, а цивільно-процесуальне право. Тому ми включили главу "Трудові спори і порядок їх вирішення" до розділу "Колективне тру­дове право". На нашу думку, у межах підприємств, установ, організацій будуть вирішуватися саме колективні трудові спори.

На практиці мають місце випадки, коли одночасно з по­зовними вимогами про поновлення на роботі, стягнення за­робітної плати під час вимушеного прогулу позивачем пода­ються вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. В окремих випадках суди ці вимоги задовольняли, в інших — в позовах про відшкодування моральної шкоди відмовляли, посилаючись на те, що вони не передбачені зако­ном, зокрема ст. 235 КЗпП. Пред'являючи вимогу про відшко­дування моральної шкоди, позивачі у ряді випадків посила­ються на ст. 56 Конституції.