Сторінка
2

Колективні трудові спори

— на національному рівні — наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об'єд­нання чи інші уповноважені найманими працівниками орга­ни та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи (представники) на території більшості адміністра­тивно-територіальних одиниць України.

За характером індивідуальні трудові спори поділяються на спори про застосування норм трудового законодавства, а також спори про встановлення нових або зміну існуючих умов праці. Наприклад, спори про поновлення на роботі, про зняття накладеного дисциплінарного стягнення, про стягнен­ня заробітної плати належать до спорів про застосування чинного законодавства про працю. Спори про встановлення нових або про зміну існуючих умов праці, як правило, носять колективний характер і тому є колективними трудовими спорами. Разом з тим мають місце й індивідуальні спори про встановлення нових або зміну існуючих умов праці, наприклад про присвоєння кваліфікаційного розряду робітникові.

Залежно від виду трудового спору та його характеру визначається порядок його вирішення. Для індивідуальних трудових спорів про застосування законодавства про працю передбачено два способи вирішення:

1) загальний порядок, коли спір спочатку розглядається в комісії з трудових спорів, а у разі незгоди працівника або власника з рішенням КТС — у судовому порядку;

2) безпосередньо в районному (міському) суді.

На Заході загальноприйнятим є розподіл трудових спорів за суб'єктним складом та предметом спору на чотири голов­них види: колективні та індивідуальні, конфлікти інтересів (економічні) та конфлікти права (юридичні). Конфлікти інтересів виникають у зв'язку з вимогами встановлення нових або зміни існуючих умов праці; конфлікти права стосуються тлумачення чи застосування норм, що встановлені законами, колективними договорами або іншими правови­ми актами[4]. Способів вирішення трудових конфліктів тільки два: розгляд спору в судових чи адміністративних органах та примирно-третей­ський розгляд. Причому в кожній країні є свої особливості. Разом з тим існує єдине загальне правило: колективні еко­номічні спори звичайно розглядаються в рамках примирно-третейської процедури, оскільки такі спори пов'язані, як правило, зі створенням нових правових норм. Наприклад, у США для вирішення колективних економічних конфліктів та індивідуально-юридичних конфліктів застосовується при­мирно-третейський метод, а для колективних юридичних конфліктів — судово-адміністративний розгляд; у Великобританії примирно-третейський метод та судовий розгляд за­стосовується для всіх видів трудових конфліктів; у Франції колективні економічні та юридичні конфлікти вирішуються за допомогою примирно-третейського методу, а для вирішен­ня індивідуальних юридичних конфліктів передбачено су­дове розбирання.

Примирно-третейська процедура включає три методи: пе­реговори сторін, примирення (посередництво), трудовий арбіт­раж. При цьому примирно-посередницька процедура не пе­редбачає створення комісії з трудових спорів. Посередництво може бути примусовим та добровільним. Для розгляду та вирішення юридичних (індивідуальних та колективних) трудових спорів в усіх країнах Заходу застосовуються суди, а іноді, у США, — адміністративні органи. У більшості європей­ських країн такі спори розглядаються у спеціалізованих су­дах з трудових справ[5]. Компетенція цих судів полягає у вирішенні індивідуальних та колективних трудових конфліктів. При цьому застосову­ються норми цивільно-процесуального права, але є суттєві процесуальні особливості розгляду трудових конфліктів. Як зазначає І.Я. Кисельов, створення трудових судів, активний розвиток трудової юстиції — логічний наслідок визнання ав­тономії трудового права, що сприяє закріпленню і подальшо­му ствердженню цієї автономії.[6] У зв'язку з цим західні фахівці підкреслюють не­обхідність формування процесуального трудового права.

ПОРЯДОК ВИРІШЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ

Індивідуальні трудові спори про застосування чинного законодавства про працю вирішуються в порядку, передбаче­ному главою XV КЗпП "Індивідуальні трудові спори".

За ознакою підвідомчості можна виділити 3 види поряд­ку розгляду індивідуальних трудових спорів.

1. Загальний порядок, відповідно до якого трудовий спір послідовно розглядається в КТС і в суді (ст. 221 КЗпП). Розгляд одних спорів може закінчитися в комісії, якщо сто­рони не оскаржать її рішення і спір не буде перенесено до суду. В інших випадках — кожна зі сторін має право зверну­тися до суду у зв'язку з незгодою з рішенням КТС.

2. Судовий порядок, при якому трудовий спір безпосеред­ньо розглядається судом (статті 55, 124 Конституції, ст. 232 КЗпП).

3. Особливий порядок, що передбачає особливості роз­гляду трудових спорів окремих категорій працівників (суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників на­вчальних, наукових та інших установ прокуратури, які ма­ють класні чини) (ст. 222 КЗпП).

У загальному порядку, починаючи з КТС, розглядається більшість спорів, що виникають з трудових правовідносин, незалежно від того, чи є працівник штатним або нештатним, тимчасовим, сумісником, членом профспілки.

КТС створюються безпосередньо на підприємствах, в уста­новах і організаціях і розглядають трудові спори праців­ників, які працюють на цих підприємствах, в установах і орга­нізаціях. Згідно із ст. 223 КЗпП комісія по трудових спорах обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації всіх форм влас­ності з числом працюючих не менш як 15 чоловік. Якщо на підприємстві працює менше 15 чоловік, то КТС там не ство­рюється і працівник звертається із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду.