Сторінка
2

Поняття відпустки, види відпусток

Відповідно до ч. 10 ст. 6 Закону „Про відпустки” зберігають юридичну силу акти законодавства, які встановлюють іншу тривалість основної відпустки для окремих категорій працівників, причому ці акти законодавства не діють, якщо тривалість основної відпустки, яка встановлюється ними, менша тієї, яка встановлена у частині першій ст. 6 згаданого вище Закону. Інша тривалість основної відпустки для певної категорії прауівників встановлена, наприклад:

1) для державних службовців- тривалістю 30 календарних днів (ст. 35 Закону „ Про державну службу” зі змінами);

2) суддям надається щорічна відпустка тривалістю 30 робочих днів з наданням додаткового посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів (частина 5 ст. 44 Закону „Про статус суддів” у редакції від 24 лютого 1994 року).

Для суддів загальних та господарських судів до стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників. А також інших працівників, яким законом передбачені такі само пільги;

3) для працівників, які працюють (перебувають у відрядженні) на територіях радіоактивного забруднення, ст. 47 Закону „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачає надання щорічної відпустки тривалістю пропорційно відпрацьованому на цих територіях часу:

- у зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення- 44 календарних дні. Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 56 календарних днів;

- у зоні гарантованого добровільного відселення- 37 календарних днів. Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 49 календарних днів;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю- 30 календарних днів. Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 42 календарних дні.

Зазначені відпустки надаються без урахування додаткової відпустки, передбаченої законодавством України;

4) медичні працівники, які були заражені вірусом імунодефіціту людини або захворіли на СНІД внаслідок виконання професійних обов’язків, мають право на щорічну відпустку загальною тривалістю 56 календарних днів з використанням її у літній або інший зручний для них час (ст. 27 Закону „Про внесення змін до Закону України „Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення”).

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів. За Списком виробництв, цехів, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів від 17 листопада 1997 року № 1290 „Про затвердження Списків виробництв, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці”).

Законодавством передбачено також надання додаткової відпустки за особливий характер праці, а саме:

1) окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово- емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, - тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України у Постанові від 17 листопада 1997 року № 1290;

2) працівникам з ненормованим робочим днем- тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються:

3) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого дня) протягом робочого року, за який надається відпустка;

4) час, коли працівник фактично не працював, але з ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);

5) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

6) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачквалася заробітна плата у порядку, визначеному статтею 25 і ч. 2 ст. 26 Закону „Про відпустки”, за винятком відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;

7) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно- технічних закладів освіти;

8) час навчання нових професій (спеціальностей) осіб, звільнених у зв’язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;

9) інші періоди роботи, передбачені законодавством.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховуються: